Головна Цікаво А чи ви знаєте, чим відрізняється державний прапор від національного?

А чи ви знаєте, чим відрізняється державний прапор від національного?

416

України. За В.Ющенка була ініціатива "Український прапор – у кожну сім'ю". Переконаний, що в майбутньому справді кожна сім'я матиме власний синьо-жовтий прапор, який вивішуватиме біля . Окрім цієї' патріотичної позиції варто не забути про інше. Ос ержавних символів, бо бачимо, як при виконанні державного гім бігають, та й не усі дорослі знають, як себе поводити, коли піднімається державний прапор.

Дуже вже хитка межа між ними. Національний прапор передає тільки поєднання національних кольорів. Він виникає стихійно у свідомості народу. На ньомУ не повинно знаходитися жодних зображень і написів. Держак національного прапора не повинен мати на-вершя. Державний прапор передає державну ідею. Він уводиться державним актом. У багатьох випадках на національному прапорі поміщають зображення державного герба або інші символи, емблеми та вирази, оголошуючи такий прапор державним. Держак державного прапора звичайно має навершя у вигляді списа або іншу символічну фігуру.

Ні в УРСР ні в Радянському Союзі не було свята "День Державного прапора". В Україні воно з'явилося 23 серпня 2004 року після відповідного указу Президента України.

Конституція України описує державні символи і серед них – Державний прапор:

"Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України."

Незважаючи на пряму вказівку Конституції про необхідність прийняття Закону України про порядок використання державних символів, ми не знайшли такого акта. Державний прапор України був прийнятий навіть не законом України, а постановою Верховної Ради від 28 січня 1992 р., коли національний український прапор був затверджений як Державний прапор.

Указом П резидента України від 22.08.2002 р. затверджено Положення про Державний Протокол і Церемоніал України. Окремі положення цього документа належать до правил використання державного прапора під час візитів глав іноземних держав в Україну: описані місця вивішування прапорів на вокзалі (в аеропорту), прапорців по шляху руху і на автомашини, прапорів біля Маріїнського палацу, в оперному театрі. Положення встановлює ритуал виносу і підйому Державного Прапора перед військовим парадом.

Наведені документи не дають загальних вказівок про правила використання Державного прапора України. Проте існує наказ Міністерства освіти і науки від 07.09.2000 р. "Про затвердження Рекомендацій про порядок використання державної символіки в навчальних закладах України", в якому чітко та однозначно виписані правила прапорного етикету: "Державний Прапор ні перед ким не опускається вниз… Не можна схиляти його перед будь-якою особою чи предметом. Не можна виставляти ушкодженого Прапора. При вивішуванні Державний Прапор не повинен торкатися землі, підлоги. На Державному Прапорі не можна розміщувати предмети, емблеми, прикраси тощо. Державний Прапор ніколи і ніде не можна використовувати як прикрасу чи декорацію."

День Державного Прапора України. Прапори на будинках і флагштоках, прапори на балконах і прапорці на деревах… Та дивишся і не перестаєш дивуватися: синьо-жовті, блакитнувато-жовті, зеленувато-жовті (вигорілі!), а то й жовто-сині. Колірне сполучення, синьо-жовте, обумовлене Конституцією, має точно дотримуватися. Колірний різнобій неприпустимий.

У Конституції України сказано однозначно: прапор синьо-жовтий. Якщо він має інші відтінки, то прапор ветхий. Якщо прапор пошарпався на вітру – теж ветхий. Відступ від заведених правил використання державного прапора розглядають як неповагу до нього. Одна з найважливіших вимог прапорного етикету така: "Достоїнство прапора підлягає захисту як усередині країни, так і за її межами. Образа прапора має розглядатися як зневага нації і держави".

Віталій ЧЕПАК, "ДТ"