Головна Цікаво Як позбутися побутових відходів? – або Самі себе порятуймо

Як позбутися побутових відходів? – або Самі себе порятуймо

382

Закликає лікар, еколог Ярослав Коваль, вкотре пропонуючи власний проект саморегульованої системи очищення сільської місцевості від  хімічного забруднення і сміття (санітар села). Можливо, цим зацікавляться голови місцевих рад, які нині плідно працюють за підтримки ПРООН. А той варто звернутись до нашого народного депутата – це ж готовий законопроект!

Колись відомий нобелів­ський лауреат Нільс Бор зронив зло­віщу, але таку правдиву фразу: "Людство не загине в атом­ному кошмарі – воно задих­неться у власних відходах. Як у воду дивився…

Справді, утилізація відходів жит­тєдіяльності протягом остан­ніх десятиліть стала однією з найсер­йозніших проб­лем, що їх має ви­рішити люд­ство, аби не "втопи­тись" у сміт­ті. І ко­ли гро­мадяни розви­не­них дер­жав вже давно встигли за­робити міль­йони на переробці від­ходів, то у нас досі "розруха в голо­вах", не знаємо, що робити з цим сміт­тям, яке обступає звіду­сіль. На­томість ми старан­но за­копуємо йо­го у землю або ж "по-госпо­дарськи" викидаємо шкідли­вий непотріб до річок чи на узлісся – подалі від влас­них обійсть. Особ­ливо непри­ваб­лива кар­тина вес­ною, коли від­кри­ваються у всій красі результати людської діяль­ності.

Отож на­став час самим себе порятувати, бо іншого не дано. Місячники, акції – це добре, але проблеми не ви­рішують. Голова профільного комітету ВР, наш де­путат Ірина Сех з цього при­воду каже таке: "Державної про­грами поводжен­ня з побуто­вими відхо­дами не­має, навіть немає зведеної ін­фор­мації щодо ситуації зі сміт­тє­звалищами, а це озна­чає, що цю проблему ба­гато років прос­то ігно­рували. Тому вже час вирі­­шу­вати її на законодавчому рівні".

Як це зробити на рівні кож­ного села, власне, і пропонує наш земляк Ярослав Коваль, вкотре нага­дуючи про свій проект. «Санітар села». Слово автору.

Не так давно за часів кол­госп­ного ладу, коли все було ні­чиє, особливо в останні роки, метало­брухту ніхто не збирав. Навіть змагання учнів в школах зі збиран­ня металобрухту і ма­кулатури не  допомагали. Проб­лему розв'язали заготовачі ме­талобрухту. Тоді можна було по­бачити звичну картину, коли усі – від бомжів до господарів – під­во­дами, легковими авто, тач­ками, на роверах везли металобрухт на заготівельні пункти. В такий спо­сіб очистили довкілля від мета­левого непотре­бу. А теперіш­ні українські олігархи на експорті металобрухту заро­би­ли свої перші мільйони доларів.

Подібне можна зробити з іншими відходами: пластиком, ганчір'ям, залишками хімії в різноманітних ємкостях. На енту­зіазмі, закли­ках до еко­логічної свідомості, навіть репресивними методами з боку влади питання не розв'язати. Допомогти у цьому можуть гроші: як це не банально – бо поки людина не побачить власної  вигоди, займа­тись цим не буде. Переконаний, нині під­приємливі люди знай­дуться.

У наших селах, містечках  стало модним встановлювати сміттєві урни, щоб туди мешканці виносили відходи, а сміттєвози періодично вивозили їх на за­гальний смітник. Зда­валось би, задум добрий, але радянські традиції – моя хата скраю, – живуть і донині. Урнами корис­туються лише ті, хто про­живає по­близу, а інші вики­дають сміття, як і колись, в канали, лісо­смуги, річки, озера, біля автобусних зу­пинок, громадських місць тощо. І лише гроші можуть розв'язати проблему. Треба платити заго­тов­лювачам за від­ходи, сортуючи їх – папір окремо, пластик окре­мо, склотару з хар­чових продук­тів, інші відходи також окремо. Але платити стільки, щоб і зда­вачам, і заго­товлювачам це було вигідно. І навіть урни для сміття будуть напівпорожні, бо сміття буде платним. Парадокс? Так, аби це пішло на користь екології, загальній культурі.

Ще один варіант: санітар села при кожній сільраді. Для цього пропонуємо прийняти Вер­ховною Радою України За­кон «Про Санітара села». Тому по­саду необхідно узаконити при кожній сільраді, але не за кошти дер­жави, а за кошти жителів сіль­ради шляхом збору податку на місцеву екологію. Важливо, щоб ці гроші йшли лише на заробітну платню санітара села і більше нікуди, щоб ніхто не мав права використовувати їх навіть на найблагородніші цілі і в най­скрутніших ситуаціях

Грошей багато не треба. За  нашими приблизними підрахун­ками, вистачило б одної чи двох гривень на місяць з кожного меш­канця. Така сума посильна для кожного. Зарплатня сані­тара по­винна становити не мен­ше 1000-1500 гривень на місяць. За 100-200 гривень ніхто не захоче працювати – яка плата, така й ро­бота. Праця асені­затора (сані­тара) в усьому світі оплачується порівняно високо. Той же селя­нин – ук­раїнський селянин, який  бу­де пла­тити до 12 грн на рік на за­робіток санітару села, змусить його працювати належним чи­ном без жодних контролерів з боку держави.

Санітар села об'їжджав би підводою 2-3 рази на тиждень село, кожну садибу, збирав відходи, сміття, непотріб і виво­зив за село, у визначене сані­тарною службою місце. Окрім цього, проводив би мінімальну екологічну просвітницьку роботу. Наприклад, це можна, а те ні. Пояснюючи все простими і до­ступними словами. Для цього са­нітар села мав би пройти хоч мі­німальне екологічне навчання (наприклад, одномісячні курси). Підпорядкування – тільки ін­спектору з екології.

Окрім цього, варто зобов'я­зати його організовувати озеле­нення забруднених ділянок не­плодовими деревами.

Зі своєю ідеєю (проектом) Ярослав Коваль обходив, і не раз, ба­гато чиновницьких, і не тіль­ки, ка­бінетів. Усі, до кого звер­тався за підтримкою, а це були і ко­лиш­ній голова обласної адмі­ністрації, і церковні владики, на­віть колиш­ній міністр фінансів, – ніхто не від­­мовляв. Але й не до­поміг. Бо – правильно – сам при­думав, сам і реалізуй.

Можливо, зацікавляться цим проектом голови місцевих рад. Наш район серед тих, хто актив­но впроваджує програми міс­це­во­го самоврядування. А якби  кот­рась з сільрад взялась за цю ідею і представила проект "Санітар села" на  всеукраїн­ський конкурс.

Микола  ІВАНЦІВ