Головна Цікаво Шевченко у моїй родині

Шевченко у моїй родині

1489

Не знайти у нашому селі хати, в якій не було б портрета Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар провістив рідному народові волю і став символом України, Віри і Правди. Його свято шанують у кожній родині. Усі – сивочолі й молоді, учні й дошкільнята – знають напам'ять багато віршів поета і співають його пісні. З дитинства мама й бабуся разом з молитвами навчили мене віршів Шевченка. У школі вчителі відкрили світ Шевченкових творів, на яких виросло багато поколінь українців. У кожного – свій Шевченко.

В історії села записано, що далекого 1914 року група молоді вирушила до Львова, щоб взяти участь у Сокільському здвигу на честь 100-річчя з дня народження Шевченка. Молоді люди пройшли пішки близько 200 км. Серед них була моя прапрабабуся Агафія з роду Назарів. Світлина 1934 року зберігається у сімейному альбомі. На ній моя прабабуся Тетяна в ролі Стехи. Тоді на сцені "Просвіти" сільські аматори ставили виставу за драмою Т.Шевченка "Назар Стодоля".

У нашій школі зберігається картина "Шевченко на Дніпрових схилах", яку намалював Михайло Григорович Козел, брат мого прадідуся Андрія. Тітка Емілія Лажовська в молоді роки вишила портрет Кобзаря. Дивиться Поет з портрета: зімкнені уста, а на чолі застигла глибока дума. Портрет вишитий чорними нитками, бо це колір Шевченкової долі. Голубі і сині нитки переплітаються як символ єднання Неба і Землі. Відійшла у вічність сільська трудівниця, залишивши вишитий портрет своєму роду, щоб ніколи не переривалася животворна нитка пам'яті родини, яку Шевченко називав "нашим земним раєм .

Шевченко для мене – це символ мого народу. Виконуючи заповіти Кобзаря, я вчуся, щоб бути освіченою і знаннями служити Україні. Думаю жити чесно й нелукаво, щоб залишити на землі свій добрий слід. Читаю історію України, щоб вічно бути з нею, бо вона моя.

Мар'яна КОЗЕЛ,
учениця 9 класу НВК "ПереволочнянськаЗОШ І-ІІст."
На знімку: авторка твору