Головна Цікаво Я ніби повертаюсь у своє минуле

Я ніби повертаюсь у своє минуле

408

Щороку в обласних центрах України проходять семінари, на які з’їжджаються учасники міжнародної єврейської спільноти, аби краще пізнати свою історію, поклонитись могилам предків. Нещодавно такий відбувся у Львові, куди прибуло понад 170 представників не тільки зі всіх регіонів України, а й з Росії, Молдови, Ізраїлю. У рамках програми вони відвідали й Буськ, побували біля синагоги та на єврейському цвинтарі.

Щодо приміщення колишньої синагоги, то воно хоч і переобладнане (в одній частині – гуртожиток, в другій – служіння провадить інша релігійна громада), та все ж збережене. Наступна зупинка – окраїна Буська, де знаходиться найдавніший в Україні єврейський цвинтар, – найстаріше поховання тут датоване 1520 роком. За єврейською традицією цвинтар не повинен бути обгороджений, тому він у такому занедбаному стані. Не всі надгробки збереглись, частина пошкоджена, місцевість заросла бур’янами, а в теплу пору року тут випасають худобу.

Надгробні пам’ятні плити – мацеви – мають багатошарове значення, вони цікаві не тільки своїм поважним віком, а й високохудожнім різьбленням по каменю. Тут і дуже оригінальні, часто навіть поетичні епітафії (написи провадились на івриті) – "Нехай його душа буде зав’язана у вузол життя" (пряме цитування чи натяк на тексти із священних книг євреїв), і оригінальні вишукані барельєфи, кожен з яких несе багате смислове навантаження. Оскільки за єврейською традицією заборонено зображати людей, то на каміннях  у давнину "портрет" покійного, його звички, професію, родовід, характер, добрі справи тощо "зашифровували" різними символами. 

Найпопулярнішими є зображення левів; ведмедя з квітучими галузками у лапах чи ведмеді несуть на жердині грона винограду; білочки, які гризуть горішки біля символічного Дерева Життя; двоголовий орел, як уособлення дуалістичної суті Господа, який є Суд і одночасно Милосердя, Суворість і одночасно Любов.

На мацевах не пишуть дати народження, а лише дату смерті, яка вважається важливішою, бо є початком переходу до нового життя. Жінок хоронили окремо від чоловіків, а надгробки стояли щільно один до одного. Інколи на єврейському цвинтарі захоронювали і тори, на сторінках яких уже важко було прочитати текст.

Вирізняється з-поміж стародавніх надгробків новий пам’ятник, споруджений у 2004 році коштом Міжнародного центру холокост ім. д-ра Ол.Шварца в пам’ять святої громади євреїв Буська та району, по-звірячому знищених нацистами в 1941-44рр.

Учасники семінару – молодь і люди поважного віку з цікавістю слухають екскурсовода, уважно оглядають старі надгробки, фотографують. Поряд ще кілька груп, одна з яких – дитяча, вони вивчають зміст епітафій.

Спілкуюсь з Ароном Вайсом. Він приїхав з Ізраїлю, зараз проживає в Єрусалимі, а до 1945 року мешкав з батьками в Бориславі. Їхню родину, переховуючи два роки від фашистського терору, врятувала українська сім’я. При першій можливості батьки з п’ятнадцятирічним сином виїхали на історичну батьківщину. Арон став істориком, зараз допомагає розвиватись єврейським общинам. Часто з дітьми та онуками приїжджає на Львівщину, навідується і до Борислава, проте, на жаль, уже нікого не залишилось в живих з тієї родини, яка, ризикуючи своїм життям, врятувала єврейську сім’ю. Їх називають праведниками світу.

З повагою мій співрозмовник згадує і греко-католицьких священиків Андрея Шептицького, Омеляна Ковча, які врятували від загибелі не одну єврейську родину, адже той, хто врятував хоч одне життя,  врятував цілий світ. Споглядаючи навколо, Арон ділиться враженнями: такі моменти він ніби повертається у своє далеке минуле, тому завжди використовує кожну можливість побувати на Україні.

Лариса  ГАРАСИМІВ