Головна Духовне Бабусина паска

Бабусина паска

360

Сонячний Великодень, чистий і причепурений, заквітчаний буйнотрав’ям та оспіваний церковним дзвоном у мене завжди асоціюється з тим, як моя бабуся та мама печуть паску. Без неї – як Різдво без куті. Запах свіжовипеченої, прикрашеної узором із хрестів та "коси" і досі мимоволі переносить мене у дитинство, коли усе жіноцтво у моїй сім’ї дбайливо формувало великодні хлібини. Здавалось, що це величне свято пахне лише свіжою паскою.

Бабуся, за традицією, випікає паски у чистий четвер, і тільки у печі. Нашу стареньку мазану піч кілька років тому замінили на кахельну, але вона не втратила своїх пекар­ських власти­востей. Скільки себе пам'ятаю, а хліби, короваї, калачі і паски у дбай­ливих бабусиних руках вдавалися на славу.

Зазвичай, пасок вона випікає мі­ні­мум 20. Маленькі гарненько "вмо­щу­вала" у кошик спочатку онуч­кам, а те­пер правнучкам, а більші ді­лила на усіх своїх дітей. Бувало, ве­ликодній хліб ми їли ще довго після свят, бо ніколи він не псувався, не черствів – із солодкої паски й крихти не залишалось.

Приступаючи до випікання, бабуся заздалегідь готувала гарні поліна. Розчинивши хліб вночі, довго його замішувала. Аби був пухкий, однорід­ний та рум'я­ний, не шкоду­вала яєць, завжди додавала багато родзинок. Перш ніж "садити" тісто в піч, завжди молилася, щоб паска вдалася. Лише з чистими дум­ками і у спокої вироби добре вдавалися. І, аби борони, Боже, не сіла – завжди хвилювалася, бо в році може спіткати  недуга.

"Якщо піч буде недостатньо про­грітою, – повчає бабуся, – пас­ка не підійде, а якщо пере­гріти, то просто згорить, адже в печі зробити вогонь меншим неможливо. Хоча існують деякі хитрощі. Наприклад, потрібно покласти на розпечене вугілля намочені поліна. Коли ж саджа­ти паску у піч, потрібно поводи­тись ду­же тихо та обережно, адже паска не терпить шуму. І справа тут не в дав­ніх забобонах: тісто, яке лише почало підійма­тись, може відреагувати на вібрації, викликані гучними роз­мовами, та впасти".

Тому тільки-но останню фор­му з тістом посадили до печі, ми немов завмирали. Ніхто нікуди не вихо­дить, адже будуть гримати двері, а всі бесіди ведуться пошепки.

Один із найприєм­ніших моментів – коли паска починає "ходити", тобто ваніль­ний запах здоби розповсю­джу­ється по всій хаті і навіть на вулицю. Це означає, що час уже дивитись до паски. Тоді кожен з цікавістю заглядає до своєї форми – чи гарна його хлібина. Малими ми з сестрою завжди змагалися: чия пасочка красивіша. Але ці забави швидко відходили на другий план, коли мама давала куштувати наші здоби. А після закінчення при­готу­вання – а на нього йде пів­дня – ба­буся неодмінно дяку­ва­ла печі за вдалі паски. Адже на­ступного року знову дове­деться звер­татись до неї за допомогою.

Відійшли у даль дитячі роки, від них залишились тільки спогади. Але і до сьогодні Великдень для мене пахне паскою – теплою, за­пашною, домашньою…

Ірина КОРЧИНСЬКА