Головна Духовне Де двоє-троє збирається во ім’я Моє – там Я серед Вас

Де двоє-троє збирається во ім’я Моє – там Я серед Вас

660

Для парафіян Буської православної церкви святих первоверховних апостолів Петра і Павла вже стало традицією робити молитовні подорожі до місць особливої ласки Божої. Такими є місця з'яви Пресвятої Богородиці, церкви з чудодійними іконами, монастирі, святі джерела. Наш Галицький край лише з  Богу відомих причин позначений великою їх кількістю. Це – Почаїв, Заглина, Манява, Ушня, Унів… У них богомольці знаходять цілющий бальзам для душ і тіл своїх, утверджують  віру і надію на вирішення тієї чи іншої потреби.

У жовтні надбужанські паломники знову були в дорозі. На цей раз вона пролягла в Манявський Хрестовоздвиженський чоловічий монастир, що на Івано-Франківщині. Довелося замовляти аж два автобуси – стільки було бажаючих відвідати цю святу обитель, що вистояла всі життєві вітри століть. Були не самі, а, як завжди, з настоятелем храму отцем Петром, а також з отцем Іваном і його добродійкою.

Їхали з молитвами, духовними піснями, спогадами про Український Афон, як ще благоговійно кажуть про Манявський монастир православні віруючі. Багато з наших  прочан, треба сказати, вже мали нагоду свого часу побувати в ньому. З ними тоді був і наш отець  Петро, який спільно з ігуменем монастиря отцем Яковом у церкві святих страстотерпців Бориса і Гліба служили урочисту Літургію. Ця історична для бущан подія глибоко запала в серця тодішніх прочан і тепер вони охоче ділилися з новачками своїми спогадами.

І ось ми знову в тій же монастирській святині страстотерпців  Бориса і Гліба. Переступивши її поріг, ніби потрапили  в інший світ – світ, в якому зустрічаєшся з святими, котрі промовляють до нас з ікон, стаєш учасником багатьох релігійних подій.

Разом з отцем-монахом Паїсієм помолилися – і палке відчуття Бога нас не залишало  ні на мить. Бо ж метою прощі було не просто відвідати святе місце, а, насамперед, прославити Творця всього видимого і невидимого. Адже в Євангелії Господь каже: "Де двоє-троє збирається во ім'я Моє – там Я серед Вас!".

У соборі Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього ми поклонилися образу Матері Божої – ігумені Манявської та покровительки Манявського монастиря, чудотворному образу Божої Матері Одигітрії, написаному на Афоні ще у ХVIII столітті. Відвідали інші святі місця.

Жаль, що будівельно-реставраційні роботи не дозволили завітати в підземну церкву Архістратига Михаїла. Але подумки  були і в ній, благали Святого Архангела, щоби допоміг нам осягнути правдиву покору сердець, непохитний послух Божій волі та мужність у терпіннях і випробуваннях.

Надворі стояла гарна погода і ми крутою стежиною, що петляє лісом, вирушили до височенної гори з Блаженним каменем. З нього через рівні проміжки часу капає … вода. До 1998 року вода сочилася раз на рік. Відколи обитель передана в розпорядження Івано-Франківської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, стала капати денно і нощно. Тепер можна за день назбирати її й літру. Цей камінь, кажуть, віднайшли засновники монастиря києво-печерські старці Пахомій та Іонікій ще в другій половині ХІІІ століття. Роса з цього каменя допомагає від багатьох недуг.

На цей раз гідом до каменя був наш отець Петро. Коли піднялися на гору – стало неймовірно тихо. Навіть вітер перестав шарудіти листям дерев, яких вже торкнулася осіння позолота. Слова тут були зайві – говорили серця, зібравши в собі всі почуття і помисли в одному молитовному пориві.

Повертаючись додому, принагідно заїхали в ще одне улюблене прочанами місце – Унівський Святоуспенський монастир, що на Перемишлянщині. "Тут щось неземне і Боже", – так часто говорять паломники про цю унікальну історичну пам'ятку чернецтва, витоки якого базуються на прапредківській православній основі.  Відчули це і ми. Знову линули наші благання: просили Пресвяту Богородицю біля її цілющого джерела покрити нас від усякого зла чесним Своїм омофором. На монастирському цвинтарі помолилися за упокій душ тих, хто відійшов у Вічність.

… Не приховуємо, подорож була дуже важкою. Дороги, як і наші, так і на Івано-Франківщині – справжнісінький танкодром. 200-кілометровий шлях до монастиря автобуси долали значно довше, ніж належало. Через це ми навіть запізнилися на спільну з монастирською братією Службу Божу, про яку було заздалегідь домовлено. Це, звісно, нас дуже засмутило. Великою була лише радість, що досягли мети свого паломництва – одного з чинників духовної роботи та очищення душ.

Любов Покінська,
від імені прочан Буської православної церкви святих первоверховних апостолів Петра і Павла