Головна Економіка На Бущині можна взяти замки на прокат

На Бущині можна взяти замки на прокат

476

Львівська ОДА шукає господарів для бродівської синагоги, міста-фортеці Тустань, а також низки палаців та садиб. Влада вже видала перший каталог інвестиційних пропозицій, до якого внесла 41 пам'ятку архітектури та історії. Серед інших у каталозі є такі знакові об'єкти, як палац графа Бадені у Буську, палац Потоцьких у Червонограді й замок у Поморянах. Фактично цим ОДА задекларувала готовність позбутися опіки над пам'ятками. І це не межа. За словами чиновників, вони уже готують друге та третє видання.

– Каталог видано в серпні 2012 року. Зараз готувати­мемо наступні. З потенцій­ними інвесторами укладати­мемо угоди з обов'язковим дотри­ман­ням цільового при­зна­чен­ня. У кожному випадку вирішу­ватимемо окремо: укладати договір оренди, концесії чи від­давати па­м'ятку у приватні руки, – роз­повів в. о. директора депар­таменту з питань куль­тури та охорони культурної спад­щини Валерій Потюк.

Чиновник зізнається, що єдиним критерієм для па­м'я­ток, які потрапили у пер­ший ка­талог, були добре підготовані до­ку­менти. Жод­них громад­ських чи фахових обговорень, що саме варто віддавати інвес­торам, в ОДА не проводили.

Валіза без ручки

Наразі у Львівській об­ласті є трохи більш ніж чотири тисячі пам'яток історії та культури XII-XX століть.

– У найгіршому стані ті пам'ятки, які потребують най­більше капіталовкладень. На­приклад, на першочергові робо­ти в Підгорецькому замку треба мінімум п'ять років і щонай­мен­ше 150 млн. грн. Ще мільйонів 50 треба на замок у Поморянах, який нині в аварійному стані. Хоча са­ме замки є унікальним на­дбанням українського на­роду, – говорить Андрій Ле­вик, за­ступник начальника облас­ного управління охо­рони культурної спадщини.

На те, аби довести до на­лежного стану всі пам'ятки архітектури та історії області, потрібно кілька десятків мільярдів гривень.

– Щороку можемо освою­вати приблизно 60 млн. грн, від­новлюючи та рестав­руючи па­м'ятки, – продовжує Андрій Левик. – Приблизно на 10 млн. грн можемо робити проектну до­кументацію і ще 50 млн. грн освоювати на реальних ро­ботах. Через те, що останніми роками рестав­рацію в області майже не фінансували, в нас майже не залишилося фахо­вих рес­тавраторів, які мо­жуть ви­ко­ну­вати великі об­сяги робіт. Більше грошей освоїти нереально.

Ці гроші могли б бути за­порукою, що за 20-30 років ук­раїнські пам'ятки стали б ту­ристично привабливими об'єк­тами. Однак, попри щорічну потребу у 50-60 мільйонах гривень, на прак­тиці все інак­ше. Торік держава не виділила на реставрацію пам'яток архі­тектури Львів­щини ні копійки (як і цьогоріч). 2,7 млн. грн вда­лося знайти в обласному бю­джеті, однак суттєво змі­нити ситуацію за ці гроші не вдалося.

Така ситуація є типовою для всієї України. За словами Богдана Кожушка, заступ­ника голови громадської ради при Міністерстві культури України, торік на реставрацію пам'яток в Україні виділили 337 тисяч гривень (!). Для інформації: лише на заміну даху костелу єзуїтів витра­тили 900 тисяч гривень (з міського бюджету Львова). Це при тому, що за­галом в державі офіційно є 140 тисяч пам'яток історії та культури (на практиці їх куди менше). Через брак фінансу­вання та опіки, за підрахун­ками Ук­раїнського това­риства охо­рони історії та культури, ос­танніми роками щорічно Україна втрачає близько тисячі пам'яток (!).

Літак замість замку

За словами Богдана Ко­жушка, українське законо­давство цілком дозволяє приватизувати пам'ятки, а та­кож віддавати їх в оренду або концесію. Основне – на­вчитися це робити правильно.

– Дуже важливо пра­виль­но прописати договір та санкції за його невиконання. Оренда та концесія є ви­гіднішою і безпечнішою для держави. Адже часто трап­ляється так: коли пам'ятка переходить у приватну влас­ність, новий власник відмов­ляється будь-кого туди впускати. Однак для інвес­торів вигіднішою є привати­зація: адже завтра може змінитися влада, й пам'ятку можуть забрати, – пояснює Богдан Кожушко.

Щоправда, наразі обгово­рення можливих ризиків є радше теоретичним. Черги інвесторів немає. Після переляку на початку 2000 років, що пам'ятки привати­зують олігархи і більше ніхто їх не побачить, з'явився інший страх – насправді ці пам'ятки олігархам не потрібні. Попри сподівання на приватний капітал, власники цього ка­піталу не надто поспішають вкладати його в пам'ятки.

– Українські олігархи не хочуть вкладати в рестав­рацію пам'яток ні копійки, – зізнається Андрій Левик. – Я спілкувався з багатьма київ­ськими чиновниками. Всі сходяться на одному: олігар­хам простіше купити літак за 150 млн., аніж вкласти такі гроші в замок. Адже це спра­ва не одного чи двох років. А можна купити літак і за менш як годину бути в якомусь гарному, відреставрованому замку Польщі чи Австрії. Шкода, що люди, які мають кошти, не хочуть їх вкладати в пам'ятки архітектури. Це, зрештою, свідчить про низький культурний рівень інвесторів.

Концесійний провал

Львівщина – єдиний ре­гіон в Україні, яка нині може похва­литися досвідом пере­дачі па­м'яток інвесторам. Щоправда, наразі цей досвід є прикладом того, як робити не слід.

Сумні наслідки привати­зації пам’ятки архітектури Львів­щина відчула ще в 1990 роках. Палац Лянцкоронських у Роздолі передали з влас­ності моршин­ського сана­торію у приватні руки. Після продажу палац, що є па­м'яткою архітектури, вия­вив­ся закритим для громад­ськості. Ба більше, доступу до об'єкта не мають навіть на­уков­ці та охоронці па­м'яток. За­мість того, аби вивести палац з поганого стану, власник фак­тично довів його до занепаду.

Два інші приклади є зов­сім свіжими: у лютому 2010 року в концесію на 49 років Львівська ОДА передала палац у Тар­такові. Новим власником став приватний підприємець Ігор Новосад. Інвестор зобов'язу­вався вивести палац з ава­рійного стану та зробити там турис­тично-відпочинковий центр. Трохи менше як за рік у кон­цесію ТОВ "Кріс", яке пред­став­ляв львівський біз­нес­мен Михайло Риба, віддали також замок у Старому Селі. Однак досі жоден з конце­сіонерів на­віть не почав протиаварійних робіт.

– Ми розриватимемо угоду про палац у Тартакові й, очевидно, така ж доля чекає на угоду про концесію замку в Старому Селі, – запевнив "Газету" Валерій Потюк.

Гра без правил

Ідею передачі деяких пам'яток у приватні руки підтримує і Андрій Салюк. Але він переконаний: говорячи про інвестування в пам'ятки, починаємо розмову не з того боку: адже досі не визначи­лися, на яких умовах відда­вати скарби у приватні руки.

– У нас не відпрацьовано механізм контролю за ви­користанням пам'ятки, – го­ворить Андрій Салюк. – Якщо до пам'ятки, яка є в держав­ній власності, маємо доступ, то, коли вона потрапляє у приватні руки, стає закритою для контролю. І це відбу­вається всупереч законо­давству. Ризик неправильної реставрації суттєво зростає. Має бути чітко прописано процедуру надання об'єкта в концесію, оренду чи при­ватну власність, процедуру конт­ролю за веденням робіт та розривання угоди за потреби. Але спочатку слід проде­монструвати всі пра­вила гри. Інвестор має знати, на що йому розраховувати і чого він не може робити. Це убез­печить від проблем потім. Ми не го­тові підпи­сувати дого­вори про пе­ре­дачу пам'яток у приватні руки, поки не ви­працюємо правил гри.

Мирослава Іваник

“Львівська  газета”