Головна Економіка Про права платників податків під час «гарячої лінії» з юристами головного управління...

Про права платників податків під час «гарячої лінії» з юристами головного управління ДФС у Львівській області

108

Про права платників податків під час «гарячої лінії» з юристами головного управління ДФС у Львівській області

З метою створення належних умов для набуття правових знань мешканцями Львівщини Головним управлінням ДФС у Львівській області, у межах Всеукраїнського тижня права, який відзначається на початку грудня, проведено сеанс телефонного зв’язку „гаряча лінія”.

На запитання платників податків відповіді надавав начальник юридичного управління Головного управління ДФС у Львівській області Ярослав Карпин.

Пропонуємо їх до Вашої уваги.

 1. Протягом якого терміну необхідно сплатити оскаржені в судовому порядку, донараховані згідно з актом перевірки, суми?

Згідно з п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу (далі – ПКУ) у разі визначення грошового зобов’язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 – 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 ПКУ, платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму грошового зобов’язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов’язання платник податків зобов’язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (абзац четвертий п. 56.18 ст. 56 ПКУ).

Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Таким чином, платник податків зобов’язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції, за їх наявності, протягом 10 календарних днів, наступних за днем набрання судовим рішенням законної сили.

2. Чи повинен платник податків повідомляти контролюючі органи про отримання або знищення печатки?

Законом України від 15 квітня 2014 року № 1206-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу», який набрав чинності 30.10.2014, внесені зміни до низки кодексів та законів України, які спрямовані, зокрема на перехід до добровільності використання печаток суб’єктами господарювання приватного права.

Зокрема, відповідно до п. 4 ст. 62 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV зі змінами та доповненнями (далі – ГКУ) підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Особливості статусу громадянина як суб’єкта господарювання визначаються ст. 128 ГКУ, яка не містить вимог щодо обов’язкової наявності печатки у суб’єкта господарювання.

Нормативно-правові акти з питань оподаткування не передбачають обов’язку платника податків повідомляти контролюючі органи про отримання або знищення печатки.

Разом з цим, узагальнюючи норми Податкового кодексу України (в тому числі п. 48.3 ст.48) форми документів, які подаються до контролюючого органу (заяви, повідомлення, податкові декларації тощо), передбачають засвідчення підпису фізичної особи – підприємця або посадових осіб – юридичної особи печаткою за її наявності.

3. Чи може СГ отримати (завірити) копію податкової звітності, що була раніше подана до контролюючого органу, у випадку її втрати?

Відповідно до ст.7 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VІ «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) конфіденційна інформація – інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди – лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Стаття 10 Закону передбачає, що кожна особа має право, зокрема, доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається.

Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов’язані, зокрема, надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

Отже, суб’єкт господарювання може отримати (завірити) копію звітності, що була раніше подана до контролюючого органу, у випадку її втрати.

4. Як визначається податкова адреса при заповненні податкової звітності платником податків (ЮО, ФОП або ФО)?

Згідно з п. 48.3. ст. 48 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) податкова декларація, розрахунок повинна містити обов’язкові реквізити, зокрема місцезнаходження (місце проживання) платника податків.

Відповідно до п. 45.1 ст. 45 ПКУ платник податків – фізична особа зобов’язаний визначити свою податкову адресу.

Податковою адресою платника податків – фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.

Платник податків – фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Пунктом 45.2 ст. 45 ПКУ визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Податковою адресою підприємства, переданого у довірче управління, є місцезнаходження довірчого власника.

5. Яка черговість зарахування коштів, якщо СГ має заборгованість по відповідному податку (збору), але платіжним дорученням спрямовує кошти на сплату поточних грошових зобов’язaнь? 

Відповідно до п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов’язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до ст. 95 ПКУ або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов’язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Згідно з п. 131.2 ст. 131 ПКУ при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов’язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.

Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному п. 131.2 ст. 131 ПКУ.

6. За яких умов контролюючі органи мають право на звернення до суду із заявою про визнання боржника банкрутом?

Контролюючі органи (кредитори) мають право на звернення до суду у разі якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

7. Чи можна розстрочити або відстрочити заборгованість по ЄСВ?

Законодавством, що регулює порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, не передбачено розстрочення та відстрочення заборгованості по сплаті ЄСВ.

Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями ЄСВ підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника ЄСВ одночасно із зобов’язаннями із сплати ЄСВ зобов’язань із сплати податків, інших обов’язкових платежів, передбачених законом, або зобов’язань перед іншими кредиторами, зобов’язання із сплати ЄСВ виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов’язаннями, крім зобов’язань з виплати заробітної плати (доходу).

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати ЄСВ до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку ЄСВ, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч. 11 ст. 9 Закону № 2464).

8. Чи припиняються у випадку припинення суб’єкта підприємницької діяльності  фізичної особи її зобов’язання за укладеними договорами?

У статті 52 ЦК України передбачено, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов’язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов’язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов’язання.

Статтею 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що однією з особливостей підстав припинення зобов’язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи (виключення з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності) її зобов’язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.

ФОП відповідає за своїми зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

У пункті 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 зроблено висновок, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов’язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою. Висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 4 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13 підтверджений в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі № 3-788гс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 12-113гс18.

9. Які наслідки матиме не допуск платником податків контролюючого органу до перевірки та оскарження в судовому порядку наказу про її проведення?

Відповідно до п.п. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, у разі, зокрема, ненадання платником податків для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу.

Пунктом 94.1 ст. 94 Податкового кодексу України визначено, що адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом.

Як вказано у п.п. 94.2.3. п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосовано, якщо з’ясовується, серед іншого, що платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.

Одночасно, абз. 2 п.п. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України визначено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Відповідно до п.94.6 ст.94 Податкового кодексу України керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом (п.94.10 ст.94 Податкового кодексу України).

Підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків здійснюється судом відповідно до ч.1 ст.283 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою органів державної фіскальної служби.