Головна Життя Компас щастя у рідному селі

Компас щастя у рідному селі

339

У кожного  своя життєва нива, свої шляхи. Свої вони у вчителя  ветерана Ярослава Васильовича Ріпки, які, поза всякими сумнівами, варті уваги і пошани з доземним уклоном.

Від днів у сповитку, коли першим подихом увібрав у себе травневий запах батьківської хати, і до днів, коли війнула  не одвернути сивина в очі, пан Ярослав своїм теплим зором обіймає простори під небом рідного села Полтви над однойменною рікою. А поруч така ж закохана у рідну місцину дружина Ірина, з якою, скажу словами їхнього улюбленого поета, «вкупочці росли», бо сусідами були, «а матері на них дивились і говорили: колись одружимо їх». На щастя, вгадали.

Обоє  Ярослав Васильович як педагог, Ірина Володимирівна як фельдшеракушер  зі старту трудової діяльності і до виходу на пенсію, кожен день Божий, а то й ніч, завжди йшли назустріч односельчанамполтвівцям. Водночас під доброю опікою батьків рослипідростали дочка і син, й успадкували професії батьків. Надя  педагогбіолог а Руслан, який змалку не обминув і жабки, щоб «не прооперувати її», нині досвідчений лікархірург. Правда, компас щастя батьків є у рідних пенатах, а їхній  на теренах Львівщини.

Розгорну ще одну сторінку в життєвій книзі Ярослава Ріпки. Рясніє вона спогадами колишніх його учнів, дотик до яких  хвилюючий. їх не перелічити, не переказати. А тому почну із недавно почутого.

«Мені 63ій… Лише в уяві можна збагнути, «скільки підросло й полетіло нас на шляхи землі, у ясну блакить»… із стін рідної школи. Та навіть той далекий час безсилий стерти у моїй душі щемливу згадку про шкільні роки, коли улюбленим предметом була математика. Це Ярослав Васильович, образно кажучи, сіяв і посіяв у клітинах мого мозку математичні зернята, які давали добрі й відмінні сходи і в інших навчальних закладах».

Спогад Надії Василівни БасКусої  непередбачений, бо й зустріч наша була випадковою. Саме цього дня випускники середніх шкіл дізнались результати з математики під час зовнішнього незалежного оцінювання. Отримав 188, 8 балів сусід пані Надії, учень Задвір'янської школи Василь Дем'ян, який з уроків Анастасії Іванівни Ковальської узяв усе, що тільки можна. А взяв багато, бо основою були початкові знання (учителі Полтвівської школи М.М.Стадник, А. 3. Ферени). А якщо додати ще й високі бали з української мови та літератури й історії (учителі Стадник Н.3. і Адамишин О.М), то абітурієнт В.Дем'ян став студентом Львівського національного університету ім.І.Франка  на державній формі навчання, відділ «Економічна кібернетика». Ота математична,так би мовити, оказія дала можливість пані Надії (а в її особі багатьом) ще раз з вдячністю згадати свого вчителя математики і порадіти за те, що прийшла добра зміна на його місце в Альмаматер.

А про що ж мріяв пан Ярослав у свої сімнадцять літ, закінчивши успішно Глинянську школу? Звичайно, про навчання у вищому навчальному закладі. Натомість довелось у такому юному віці пізнати: життя  це вівтар, на який треба покласти все те, що приготувала тобі доля, хоч не лукавив з нею. Зате полукавила з паном Ярославом доля в особі тодішньої радянської влади. І він став студентомзаочником і водночас  учителем Полтвівської школи. Складно було, ніде правди діти, вчитися і навчати. Але там, де є ціль, є і вихід. Тим більше, що улюбленим кольором пана Ріпки є зелений. То й попрямував на зелене світло, бачив його в майбутньому, шукав і знаходив… Свідченням цьому сорок три роки під мелодійний наспів дзеньдзелень вела його доріжка у клас…

Чи комфортно було всім учням із «царицею наук  математикою», якщо відповісти словами Вольтера, то «безумством є переконання, що всі люди повинні однаково думати про певні предмети». У кожного учня свій талант, свої вподобання, свій нахил. Зате комфортно було з учителем математики та фізики і тим, хто любив рідну мову, рідне слово чи музичний твір… Бо й сам Ярослав Васильович і співав, і декламував, у виставах ролі грав. Недарма на одній із педрад на тему: «Учитель очима дітей» звучали такі рядки: «…він учителює, …господарює,…співає і читає, ще й неситим оком зазирає, чи нема талантів, щоб загарбати і роль у виставі дати.

, скільки щиро похвальних слів можна сказати про подружжя Ріпків як активних учасників у громадському житті. Це ж вони разом з родинами Кравців і Грицаїв, Ільчишиних і Панькових, Фургалів і Бурбанів та інших майже пів століття  хористи, солісти як сільського, так і церковного хорів. Плідною була праця над відновленням традицій нашого села, зокрема відтворення весілля та вечорниць. Це ж завдяки їхній ініціативі  перші місця на обласному рівні у змаганнях сандружин, санпостів…

Всі знають, що Ярослав Васильович  великий драматург: Саме під його керівництвом до 200річчя від Дня народження Т.ПШевченка в Народному домі с.Полтва поставили виставу «Назар Стодоля». (Ред.Ярослав Ріпка ще й перший голова відродженої у 80 роках осередку «Просвіти» с.Полтва).

Мені, як директору школи, було приємно бачити кваліфікованого фахівця в особі вчителя. Таким був учитель Ярослав Ріпка. Сімнадцять років співпраці дають мені право сказати, що, без жодного вагання, він поставив свій підпис під словами: « від помилок не зарікаюсь, а від підлості, у якої лестощі, доброта лиш напоказ,  назавше».

А ще Ярослав Васильович був, є і буде таким, а саме: все для рідного села, у якому, дивувався у дитинстві, обурювався в молодості, у зрілі літа отримав рівновагу.

Стефанія ДІДУХ, учитель-пенсіонер