Головна Життя Олесько прийняло горлівчан

Олесько прийняло горлівчан

326

Воєнні дії на сході України примушують тамтешніх мешканців покидати рідні домівки і шукати прихистку в інших областях України. Виїжджають туди, де є родина. А куди їхати тим, у кого немає родичів на заході чи в центрі? Чимало їх знайшло притулок і в Західній Україні. Днями у Бущину прибула родина з Горлівки, її поселили у кімнатах гуртожитку Олеського ліцею. Дізнавшись про приїзд переселенців з Донеччини, з головою РДА Богданом Гринишиним їдемо в Олесько.

Уже в селищі до нас приєднується місцевий голова Анатолій Триндюк.

Батько сімнадцятирічного Олега не може ніяк зрозуміти, чому почалася вся ця колотнеча і коли все завершиться, щоб вони могли повернутись додому. А міфами про бандерівців його не злякати, бо не раз бував в містах Західної України і прекрасно знає, що тут живуть люди, які готові допомогти іншим у важку годину. Сподіваються, що за кілька тижнів все владнається, і вони зможуть повернутись. А поки просили дозволу, щоб допомогли поселити ще одну родину з п'яти осіб з Горлівки, яка ще не змогла виїхати з міста, – проблематично дістати квитки.

А нові мешканці Олеська помалу освоюються в селищі. Влад здружився з місцевими.

У район вони прибули невипадково, – у минулому році молодший онук Владислав гостював у свого ровесника з Олеська Антона Сливки (вже кілька років поспіль Бущина гостинно приймає на Різдвяні свята школярів з Горлівки). Згодом Антон їздив у гості до Влада. Як розповіла бабуся Світлана Миколаївна, з тих пір вони стали дружити родинами, спілкувалися через Інтернет, навіть планували поїздки один до одного.

Та все перекреслила війна. "Нам немає куди подітися, де б могли сховатись від війни, – з відчаєм говорить бабуся. – Люди бояться, не знають що робити, сидять на валізах. Хто мав можливість куди виїхати, то вже вивіз свою родину".

Виявилось, що їхньою родиною стала сім'я з Олеська, тому й приїхали сюди. Бабуся Світлана працювала у школі, вела початкові класи. Мешкали у
живуть в страху, бо не знають, що принесе їм наступний день. Коли починається стрілянина, вслухаються в залпи і шукають хоча маленького, але сховку.
Та всі прагнуть одного – мирного неба над рідною землею, над єдиною неподільною Україною.

Лариса ГАРАСИМІВ