Головна Життя Останнє танго, або історія кохання, вбитого алкоголем

Останнє танго, або історія кохання, вбитого алкоголем

497

Буяла весна. Потоки сонячного проміння лилися з безхмарних небес, запалюючи усе довкола чарівною позолотою, будячи птаство до співу, а людську душу – до піднесеного настрою. Денис так любив цю ніжну пору року, коли природа, прокинувшись від довгого зимового сну, поставала перед зором у всій красі, наповнюючи повітря неповторними запахами. И цього разу вирішив пройтися пішки через старовиннии парк, щоб насолодитися тими пречудовими картинами пробудження й ароматами цвітіння. Душа стала невагома й співала. Раптом його погляд зупинився на маленькій зігнутій жіночій постаті, яка то невтішно похитувалася, то зупинялася. Ближче, ближче. Уже чути схлипування…

-Що з вами? – запитав стурбовано, підбігши.

На нього звелися повні сліз сіро-зелені очі.

-Вам погано? – запитав знову

-Ні-ні, – відповіла ніяково. – Усе гаразд…

-Яке там гаразд, – сказав Денис, сідаючи скраєчку. – Ось візьміть мокру серветку. Ніяка кривда не варта ваших сліз.

Молода жінка, на вигляд підліток, худенька, у білій футболці й протертих джинсах, видно нашвидкуруч зашпиленим волоссям, підвелась і ще раз проказала:

-Не переймайтеся. Я вже заспокоїлася. . .

-Все одно я вас не залишу… Подивіться, яка краса, а які запахи! Не вважайте мене нав'язливим. Ось тут неподалік є невеличке затишне кафе, ходімо, я вас почастую чимось особливим, щоб підняти настрій.

-Та я відповідно не одягнена, – почала похапцем поправляти зачіску, яка від того дотику розсипалася золотою хвилею, від чого її ніжне обличчя ожило, спалахнувши рум'янцем вранішньої зорі.

Струнка, як молода тополька, незнайомка підвела очі й не знала, що має робити далі.

-Дозвольте, – Денис торкнувся її ліктя. Не вагайтесь. Пішли… У дорозі познайомилися: Денис – Зося. У їхній родині всі добре готували різні страви, пекли, а тут… Вона й не сподівалося, що в їхньому місті може бути щось подібне. Це ж треба! Гарячі селянські перепічки з домашнім маслом, ячмінна кава з молоком, ряжанка з золотистою шкіркою, пряжене молоко, пиріжки з різною начинкою. Про цю смакоту знала із спогадів мами про студентство. Та й сам супутник, незважаючи на свої роки, був ніби з того часу. Він спритно поламав це кругле духмяне диво, яке недавно витягнули з дров'яної глиняної печі, намазав маслом і подав їй. Зося не їла нічого смачнішого і вдячно поглядала на Дениса, на його обличчя, освітлене усмішкою, гарні руки, вкриті першою засмагою. І знову щось сумне й ікре підступило до серця.

Молодий чоловік постеріг це і знову почав заспокоювати, розповідати про свій маленький бізнес тут і перспективи його розвитку в мегаполісі. Вона уважно слухала, купаючись у зливі його лагідних слів поступово зігрівалась душею, викреслюючи зі свого життя прикрі смуги, як і ця остання. З першого погляду вона довірилася Денису. Ця чуйність – без обману.

Після незвичайного сніданку Денис запропонував відвезти її додому.

-Тільки не це, – звела на нього благальні очі.

-Тоді куди скажете…

Зося знову опустила голову й зіщулилася.

-Так справа не піде,- Денис легенько торкнувся її маленької долоньки і побачив на зап'ястку синці. Страшна здогадка пронизала його і він владно запитав:

-Хто вас скривдив? Чоловік?

-Ні, ні, не треба. Зося схопилася зі стільця й побігла до дверей. Денис перехопив її і сказав, притримавши:

-Можете не говорити, але я хочу допомогти вам, дарма чи ви одружені, чи ні…

-Благаю вас, не розпитуйте ні про що…

-Не буду. Але в мене є пропозиція. Ідемо у Київ, зараз. Тільки викличу машину… Увечері приїдемо назад. Згода? І вона погодилася. Будь що буде. Може, це стане першим кроком, щоб подолати страх, який підступно заполонив усе її єство, позбавляв сну й радості. Якби не син. Згадка про сім'ю знову примусила її зібгатися у грудочку і переживати жахливі миті несправедливості. Якби Максим не був так прив'язаний до чоловіка, який„так само ставився до нього подружньому Це ж їхній син. Иому так потрібні батько й мати… У неї з чоловіком не клеїлося вже впродовж кількох років.

Не раз, лежачи в ліжку, спустошена, зів'яла, з розтерзаною душею, боячись поворухнутись чи зітхнути, Зося намагалася зрозуміти, що сталося. Адже на зорі їхнього кохання Тимко просто обожнював її і в прямому розумінні носив на руках, з приводу й без приводу дарував квіти, різні презенти, допомагав господарювати, а коли народився Максим, вставав уночі, коли дитина плакала. Вона була переповнена тими медами чоловікової уваги, прихильності, а як пишалася, буваючи з ним на людях, таким дужим, веселим. Зміна сталася не враз, а поступово почало тліти у ньому якесь незадоволення. Але чим? Намагалася здогадатися. Все частіше помічала хижий блиск у його очах, горілчаний запах і міцно стиснуті великі кулаки. Може, якісь непорозуміння на роботі, може, не має настрою? Спробувала запитати. У відповідь грубе: " Чого тобі? Не пхайся не в свої справи!" Тільки з Максимом, як і раніше, був лагідний. Брав з собою на полювання, риболовлю, в гори. Для неї туди було табу. Мучилася. Терпіла, аби синові було добре.

Підростаючи, Максим постеріг, що у відносинах батьків щось сталося та ще й ненароком почуте з вуст сусідки: "Усе мають, а сім'я холодна…", підліток став уважніше придивлятися до обох, щоб одного разу сказати: "Тату, а чому мама тепер з нами не подорожує?", на що батько спокійно відповів: "Жінкам у тих поїздках не пасує бути…"

-Але ж, – хотів заперечити син.

-Все, все, – до цієї теми більше не будемо повертатися… Так Зося опинилася між двох вогнів – відчуженості чоловіка й недовірливості сина.

І тоді в її душі остаточно оселився страх: боялася втратити хоча б одного. Розмовляла з Тимофієм відверто і знову те саме:

-Чого ти причепилася?! Усе путьом…

Яке там "путьом"… Почав не ночувати вдома, а коли приходив, то напідпитку, злий, прискіплий. Мовчала, намагаючись упереджувати його брутальність, яка щоразу вибухала криками, погрозами. Зося не пізнавала його. Куди поділися ніжні звертання "рибонько", "ластівко", "кохана моя"?.. Натомість – холод, дорікання, підвищений тон, повне нерозуміння…Терпіла, зносила, мінялася, але даремно. Тимофій залишався таким самим. Може?.. Не знаходила відповіді навіть у теорії Фрейда.

(Далі буде)

Алла АНДРЄЄВА