Головна Життя Останнє танго (продовження)

Останнє танго (продовження)

386

(Продовження. Початок у №33, 36)

Оддалік почулася жвава чоловіча розмова: батько й син поверталися з риболовлі, збуджені, веселі, видно, пощастило.

–    Мамо, мамочко, – радісно кричав Максим, -подивись-но. – У його відрі щось велике збурювало воду. -Давай зважимо цього красеня. Певно, кілограмів два буде.

–    Оце так! – підійшла бабуся, – Ти, онуку, справжній рибалка, як і дід…

Тиміш стояв збоку, задоволений, але з холодом в очах, які невидимим снігом обсипали Зосю. Усміхнувшись і завмираючи серцем, поцілувала сина в голову й пригорнула.

–    А мене? Я ж так само не з порожніми руками.

Молода жінка звела на чоловіка страждаючі очі й

холодними вустами торкнулася його щоки. Він, очевидно, відчув тремтіння її губ й пильно подивився на дружину. Приємна подія на якийсь час згладила неприємність зустрічей.

Смачно пообідавши, Тиміш картинно подякував жінкам і пішов, як висловився, у поважних справах. Куди поділися щастя попередніх спільних років, радощів, закоханості? Невже будні переїли, як іржа, їхні теплі відносини, мрії?

Не знаходила відповіді й тому так чекала і боялася дзвінка від Дениса. Внутрішньо раділа, що чоловіка не було вдома, але подумки запитувала себе: "Навіщо?" Вона не зможе ні розлучитися з ним, ні просто піти від нього, бо ж у них син, який любить її і батька…Вирішила терпіти, незважаючи ні на що…

М'який баритон Дениса з мобільника вщент розбив вагання й рішення. Він не говорив їй компліментів, не вмовляв, а просто призначив побачення на місці першої зустрічі в парку. І вже жила тим. Легше сприймала важкий, допитливий погляд Тимоша, його постанову повертатись додому, а син нехай побуде в бабусі. Навіть спробувала усміхнутись і доторкнутися до його руки, від чого він здригнувся й насупився.

В машині довго мовчали, потім Тиміш, ніби крізь зуби, вичавив: – Не йде мені щось той бізнес… Та й зарплата у тебе нікудишня . До всього ж вліз у кредит…

Боялася щось зауважити, тільки й сказала, що треба шукати державної роботи.

–    Ото вже порадила! Жити на ті копійки?!

–    Але державна робота – це й гарантовані вихідні, відпустка, листки непрацездатності, врешті-решт пенсія, – спробувала заперечити.

–    З такої зарплати, як ти маєш економістом?! -зневажливо, навіть грубо сказав чоловік. – Думаю продати машину, щоб погасити кредит, а потім щось придумаю…

(Далі буде)

Алла АНДРЄЄВА