Головна Життя Птаха вітрова на ймення Марія

Птаха вітрова на ймення Марія

393

Вона мріяла стати художником, але при вступі не проявила достатньої наполегливості. Мабуть, забракло віри у те, що мрія може стати реальністю, хоча за результатами художнього конкурсу була за крок до мети. Щоб зовсім не загубити дару, подалася у Львівську Політехніку на архітектора, і ця професія захопила її не менше. Та поезія і мистецтво супроводжують її впродовж усього життя, даруючи радість і наснагу. Художник, архітектор, поет, прозаїк і загалом цікава, багатогранна, непересічна особистість – усе це про нашу землячку МаріюДітчук(на знімку зліва), яка народилася і по сьогодні творить у рідному Красному.

Неспокій душі переливаю у вірші

Ці чудові слова належать авторці справжнього поетичного дива – збірки "Птаха вітрова", яка увібрала в себе дивосвіт любові і краси, гармонії слова, думки, чистої душі. Її поезія – це глибока криниця людських почуттів, переболене, пережите, що чарівно переплелося у слові.

"Поезія в моєму житті – своєрідне доповнення, повна гармонія у творчому процесі, основою якого є моя любов. Безмежно люблю пізнавати світ, людей. Просто люблю. Любов переливаю у неспокій. Свій неспокій душі переливаю у вірші", так каже автор. І тими словами запрошує читача приєднатися до мандрівки – у світ любові й неспокою. У збірку, яка побачила світ одинадцять років тому, увійшло більше вісімдесяти поезій. А скільки їх усього в поетеси – важко злічити, бо сама вона їх не рахує. Просто живе й відчуває чужий біль, переймається довколишнім світом, тішиться разом зі всіма, бо життя – різнобарвне та незбагненне, непередбачуване та сонцесяйне. А нерідко і – непізнаване, і лише поезія тут може зарадити, розчищаючи нові канали надчуттєвого проникнення. Вона просто живе і мріє видати ще одну збірку поезій. А ще – книжечку коротких нарисів для дітей про життя тварин, такі  собі "Невигадані історії".

Архітектура – це також мистецтво

І вона захопило Марію Дітчук не менше, ніж малювання, про яке мріяла з дитинства. Ще у Політехніці було  дуже цікаво створювати проекти. На диплом обрала індивідуальне житло і була б рада й надалі цим займатись. Хотілося через проекти дарувати людям комфорт і функціональні зручності, а ще естетику в облаштуванні садиби. Але на час закінчення вишу призупинили розподіл молодих спеціалістів по районних чи обласних архітектурних організаціях. Марії самій довелось працевлаштовуватись. І якось несподівано отримала запрошення на роботу до Українського регіонального спеціалізованого науково-реставраційного інституту "Укрзахідпроектреставрація", який тоді ще не мав повної назви (був філіалом єдиної в Києві Укрпроектреставрації).

20 років у царині реставрації

Тут і знайшла Марія своє середовище, свій колектив, де затрималась більш, як на 20 років. Часи були цікаві і нелегкі, та очі архітектора вихоплювали з середовища все, що підлягало реставрації – напівзруйновані замки, цінні споруди та унікальні пам'ятки. Але молода незалежна країна тільки спиналась на ноги, тож довелося переживати багато кризових моментів. "А ось на початках була дуже цікава тема: обстеження та опрацювання сіл Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської та Рівненської областей з подальшою пропозицією надання їм статусу історичних сіл. Дуже цікаві поїздки, зустрічі з не менш цікавими людьми. Вдавалося розкривати і таке, що було до того часу сховане від людського ока. Іноді до тих сіл по два дні добиралися. Ночували у людей, були проблеми з транспортом", – пригадує п.Марія.

Опісля на фірмі проводились різні реорганізації. Тому на короткий час жінка спробувала себе у мозаїці, де разом з професійними майстрами викладали двометровий образ Божої Матері на горі Новий Афон для Володимир-Волинського монастиря.

Та згодом Марія Дітчук повертається в середовище архітекторів-реставраторів. Відтак у її професійному житті з'явились пам'ятки архітектури Володимир-Волинського (сакральні та оборонні споруди), Івано-Франківська (комплекс монастиря), Вінницької області (палац в м.Тульчин) та в історичному містечку Буші, де в основному працювала над проектом реставрації (відтворення) єдиної частково збереженої вежі фортифікаційного комплексу та проектом побудови споруди музею на так званому скельному храмі, збереженому ще за язичницьких часів.

Останні роки з групою архітекторів у майстерні ЗеновіяЛагуша  обстежили і опрацювали безліч пам'яток центру Львова і надбрамний корпус Золочівського замку, на які була складена проектна документація реставрації.

На полотні – і коні, й диво-квіти

Канвою через усе свідоме життя проходило художнє мистецтво. Картин, створених уявою і пензлем Марії Дітчук, теж було багато. Її  полотна милують зір не лише на Україні, але й в Америці, Канаді, Австралії і Польщі.

Жовтогарячі квіти, стрімкі коні, краєвиди і люди на портретах – це те, що любить відтворювати талановита красненськамисткиня. А ще – образи святих (на знімку справа), які малює для храмів. Ось і тепер розпочала образ св.Пророка Іллі для своєї прадавньої дерев'яної церковці у Красному. Для храму в Лисиничах, який любить відвідувати, мріє створити образ Чудотворної ікони Божої Матері з Ісусом на руках (школа  Рафаеля).

У певний момент художниця відчула, що Бог обдарував її багатьма талантами, які не сповна використовувала. Тому мріє створювати картини  у дарунок друзям. А ще переконана, що різні таланти успадкувала від рідних.

Дарунок від діда-прадіда

Прадід Дмитро не лише був корінним мешканцем Красного, але й понад 25 років працював війтом, а його син, дід Василь, займався просвітницькою діяльністю, володів даром слова. Від маминого діда Олексія Марія отримала ремісничий дар, адже той був знатним бондарем – за півтора дня виготовляв колесо до воза і робив це до 85 років. Майстрував бочки, скрині, діжки, маслянки. Тато Андрій був майстром на всі руки, а мама Анна – рукодільниця. Відтак жінка усе намагається робити власними руками. Дуже любить своє обійстя, тут завжди багато квітів, довкола доглянуто, покошено.

Марія живе у мальовничій місцині під назвою Парцеляція в оточенні природи: ліс, річка, поле і пахуче різнотрав'я. Все це надихає на творчість. Невід'ємною частиною її життя є улюблені тварини. Це кішки, собака, п'ятеро кіз, кролики, кури і півень. Усі вони мають імена, от когут Коронований.

Чимдуж тікайте від недуг

Любить Марія готувати смачну їжу, а головне – здорову. Сама вигадує різні страви, якими  пригощає гостей. Це і десерти, і риба в овочах, вишукані салати, кропива в клярі, темпера з гарбузових квітів. Смакують друзям Марії і чай та напої з цілющих трав, які сама збирає. В оздоровчих цілях випробувала на собі багато оздоровчих процедур, в тому числі обливання холодною водою з криниці у різні пори року. А ще жінка любить швидку їзду на велосипеді. Вона завжди повторює: "Чимдуж тікайте від недуг".

Ласка від Бога

Щодо духовного життя, то переконана: має від Бога ласку: коли чогось дуже прагне, то в житті відбуваються чудесні речі. Їй допомагають святі. «Ось коли хотіла почитати дев'ятницю до св.Бернадети з  Люрду і взнати про святого Шарбеля, проходячи біля джерела на Високому замку, побачила книги про цих святих. А на дев'ятий день мої друзі повернулись з європейського туру. Несподівано мова зайшла про  Люрд і вони подарували мені святу  водицю, про яку мріяла, читаючи дев'ятницю. Наступного дня, коли закінчила читати дев'ятницю до Шарбеля, у церкві священик оголосив: "Зараз ідемо "зустрічати" Шарбеля. І таких випадків у моєму житті було багато", – розповідає п.Марія.

З оптимізмом по житті

Проживаючи у мальовничій місцині, Марія Дітчук не уявляє свого життя без гармонійного зв'язку з оточуючими. Фарби, звуки, запахи – усе хоче увібрати і охопити. Навіть те, що не може осягнути. І це іноді, за словами мисткині й поетеси, стає проблемою. Та попри всі життєві негаразди вважає себе оптимісткою і вчиться жити в людей і природи.

Учора ця чудова і непересічна жінка відсвяткувала полудень віку. Отож ми зичимо їй, активній дописувачці і читачці "Волі народу", усіх земних благ, нових звершень і мистецьких здобутків.

З роси і води!

Ірина  ГАЄВСЬКА