Головна Життя Рідна мати усиновлює дитину

Рідна мати усиновлює дитину

441

Життя ніби йшло своїм плином, але Селену мучило постійне "як там син і як батьки?'. Вона щиро покаялася у вчиненому, проте відчуття вини не відходило. У відсутність пана Антося наважилася зазирнути в Інтернет ("однокласники" й "контакти") і завмерла: її розшукують за будь-яку винагороду мама і тато, про це повідомляють однокурсники, особливо Олег, у сподіванні, що вона жива й здорова, що всі її люблять і дуже чекають. Селена могла тільки здогадуватись, скільки горя вона спричинила, скільки сил і здоров'я було витрачено на її пошуки, скільки структур, державних і приватних, було задіяно на це. Яку воду канула. Не спрацювала й версія – виїзд за кордон. Словом, ні серед живих, ні серед мертвих не значилася. І яка була рада новій зустрічі з Мар'яном : -Ой, привіт, привіт, – міцно тиснула йому руку з бажанням пригорнутися й поцілувати. Ті ж почуття переповнювали і його:

-Добридень! Добридень! Маю добрі звістки.

-Кажи швидше!

-Батьки твої живі- здорові й не втрачають надії на твоє повернення.

-А син, син? – нетерпляче запитувала Селена.

-І тут усе гаразд, але дитина вже стоїть на черзі щодо усиновлення, на яке треба зібрати купу різних паперів, особливо важливо, щоб була повна сім'я. Тож треба поспішати. – Мар'ян багатозначно поглянув на стривожену молоду жінку.

-Але ж я мати! Він, щоб не образити її, лросто сказав:

-Так-то воно так…

-Боже мій, Боже, що маю робити? – у розпачі заломила руки. – Де ж я в такий короткий час візьму синові батька?!

Майнула й згасла думка про пана Антося – не той варіант, хоч й обіцяв, що її минуле не буде його цікавити. Але, як їй здалося, то тільки обіцянки для досягнення своєї мети.

-Я зможу бути батьком.., якщо ти не проти, – тихо промовив Мар'ян.

Селені здалося, що їй причулося, але ні – молодий чоловік повторив попередню фразу і додав:

-Якщо так, то завтра їдемо.

-Так. Так, – хотіла впасти навколішки Селена.

-Та ти що, люба?! – підвів її Мар'ян. – 3 того пам'ятного дня, коли ми потрапили у заметіль, я все думав про тебе й зробив висновок, що лиха доля загнала тебе за кордон, що сталося у твоєму житті щось неординарне, й вирішив не випускати з поля зору. Ось, – показавша екрані мобільного її фото.

– Ти завжди зі мною.

Селена зрозуміла, що це не фарс, не пусті слова, а що під простою сорочкою цього мужчини б'ється велике любляче серце. Вона вирішила попрощатися з паном Антосем по- англійськи: подякувати електронним листом за все і щезнути з його життя назавжди.

Мар'ян і Селена їхали додому. Вона – із завмиранням душі, він – з повнотою щастя. І коли вдалині замріли обриси моря й почулося його запаморочливе дихання, Селена попросила :

– Прости мене, моя рідна земле, усі простіть…

Мар'ян зупинився. Так само був розчулений, відчуваючи повноту натури Селени. Легкий морський бриз пестив їхні обличчя, огортав спокєм розтривожені душі, які летіли назустріч одна одній…

Відпочивши з дороги у його двокімнатній, одразу пішли по інстанціях, щоб пришвидшити процес, платили, платили, але не в державну касу…

І той момент настав.

Затамувавши подих, молоде подружжя стояло біля Будинку малятка. Якби не Мар'ян, Селена не могла б ступити й кроу й промовити ці слова було б складно, особливо для Селени – усиновлення рідної дитини. Але й тут вдалося розмотати клубок за допомогою Мар'яна, який заздалегідь підготував потрібні документи (він -підприємець, вона – домогосподарка).

Перевагою стало й те, що якась добра душа, оформляючи документи на відмову, написала слово "тимчасово", а та підписала не читаючи. Рідна мати, яка у свій час потрапила у кризову ситуацію, виишла заміж і хоче забрати свого сина. Які ще потрібно аргументи?!

Нарешті здійснився обмін ділових паперів на дитину. Молодший вихователь вивела до них у передпокій хлопчика, білолицього, чорноокого, подібного на неї у ранньому дитинстві, який нерішуче зупинився й розгублено дивився на відвідувачів, потім зробив крок назустріч, ще і побіг, розправивши, як крильця, маленькі рученята,
– МА-А-МА! – закричав голосно.

Селена схопила на руки сина і цілувала, цілувала, сміючись крізь сльози радості.

– Отакої, – мовила нянечка, – ми вже думали, що дитина не буде зовсім говорити, а тут на тобі – одразу "мама" .

На гребені щастя був і Мар'ян, бо щасливою стала Селена.

… Колесо фортуни так само взяло курс на щастя. Вибачили батьки свою улюблену доньку, пригорнулися серцями до онука, щебетунчика Дем'янчика, з повагою поставилися до зятя, не знаючи, яких страждань завдала собі Селена. У відчинені вікна лилося прозоре повітря, змішане з ароматами різного літа, а гаряче сонце и собі зазирало у щасливу оселю, ніби дивуючись, якими можуть бути складними людські долі.

Алла АНДРЄЄВА