Головна Життя Щастя в материнстві

Щастя в материнстві

378

Всі ми зустрічаємо цих людей на початку свого життєвого шляху. Колись жінки цієї професії називалися "бабками-повитухами", тепер місію зустрічі нового життя несуть лікарі-акушери, які 5 травня відзначили своє професійне свято. Сьогоднішня наша розповідь саме про таку людину з багаторічним медичним стажем, завідувачку гінекологічного відділення Буської ЦРЛ Ніну Іванівну Гелевей.

Дитинство,

якого не було

Ніна Іванівна (дівоче прізви­ще Українець) народилася в голодні 30 роки в с.Никонівка Бердичівського району, що на Житомирщині. Батьки все життя важко працювали в колгоспі, виховували трійко дітей – двох хлопчиків і донечку (п.Ніна се­редуща). Маленька Ніна завжди була маминою помічницею, а в хвилини смутку – розрадою. Надія Андріївна через важку хворобу серця не  встигала по­ратися по господарству, проте, аби вберегти дітей від голодної смерті, зранку до ночі горбатила спину на колгоспних полях. Як пригадує Ніна Іванівна (не пе­рестаючи плакати) – "Я жод­ного дня не була маленькою ди­тиною, одразу стала дорос­лою. Моє життя – це суцільна рана, яка не гоїться донині. Жодні приємні хвилини чи моменти не можуть стерти з пам'яті оті жахіття, що довелося пережити – голод, холод…".

Перед її очима завжди стоїть одна і та ж картина – як вона з бабусею, а інколи сама ходить по колючій стерні, шукаючи бодай якісь зернята, аби поїсти і не вмерти з голоду. Руки обдерті до крові, на ногах рани аж до кісток, біль пекельна. Але Ніна знала, що допоки усі в полі, мусить щось принести…

Я буду лікарем

Ніна Іванівна росла кміт­ливою та допитливою дівчинкою. Серед шкільних предметів понад усе любила математику. Тож мама покладала великі надії, що донька вступить до механічного технікуму і працюватиме в селі.

Але один життєвий випадок перекреслив усі мамині споді­вання та поставив ціль перед Ніною: у 12 років із запаленням очей вона потрапляє у сільську лікарню. В палаті на сусідньому ліжку помирав чоловік, котрий, будучи голодним, наївся сирого вівса. Від нестерпної болі він кричав мало не на все село. Побачивши його муки, Ніну ску­вав страх, і вона дала собі обі­цянку, що обов'язково стане лікарем і рятуватиме людей.

Так воно і  сталося

Закінчивши школу на "від­мінно", Ніна та ще 13 дітей з інших сіл подали документи в Берди­чівський медичний тех­нікум. Доля обрала лише її. Три роки навчання промайнули як один день, правда, біль в ногах за­лишився донині. "За всі роки навчання жодного разу не їздила транс­портом. Тридцять кі­ло­мет­рів в одну сторону і стільки ж в дру­гу пройшла ногами. Але в ме­не була  ціль – за будь-яких об­ста­вин стати лікарем", – при­гадує вона.

Дорога до мрії

Після успішного закінчення технікуму, Ніну Іванівну  напра­вили на роботу в Коростишівський район в дім дитини "Малютка" – старшою медсестрою. За три роки праці вкотре переконалася, що на правильному шляху і не проміняє медицину на жодну іншу професію. Тож медсестринська справа – це лише початок шляху до великої мрії.

Після одруження Ніна Іва­нівна з чоловіком Іваном Анто­новичем пе­реїжджають жити до Львова. Облаштувавшись, вступає в мед­інститут і там же влаш­то­вується на роботу в стоматоло­гічне відді­лен­ня. Шість років навчання і практики. Успішну випускницю одразу ж направили в Золочівську районну лікарню акушером-гінекологом, згодом у  Новомиля­тинську дільничну лікарню, в якій вона пропра­цювала 20 років, а з 1984 року завідує гінекологічним відділен­ням Буської централь­ної лікарні.

І ось так уже 49 років Ніна Іванівна Гелевей крокує поруч зі своєю улюбленою професією, не одній сотні дітей допомогла з'явитися на світ, не одну жінку врятувала від необдуманого вчинку, за що вони донині їй вдячні.

Сьогодні вона професійний, знаний в районі та за його ме­жами акушер-гінеколог. На запи­тання, чи щаслива вона людина, Ніна Іва­нівна, плачучи, відповіла: "Наро­джується нове життя. Приходить у світ дитина, без­захисна, довір­ли­ва… Маленька тремтяча гру­дочка рожевіє, як пуп'янок, плям­кає губе­нятами. А коли заплаче – на зболе­нім материнськім обличчі заясніє посмішка. І я в цю ж мить стаю щас­ливою. Скільки народже­них діток – стільки в моєму серці щастя».

Інна ПАЛАМАР