Головна Життя Лише полин стелила доля під ноги…

Лише полин стелила доля під ноги…

994

6 листопада 2013 року виповнилось 202 роки з дня народження о. Маркіяна Шашкевича, відомого галицько-українського діяча. Про його просвітницьку діяльність знаємо чимало, про священицтво – дещо менше. І зовсім мало – про сім’ю. Ірина Дутковська (на знімку справа), родичка Маркіяна Шашкевича по лінії його дружини Юлії Крушинської заповнює ці прогалини цікавими деталями з його особистого життя та історії своєї родини.

З львів’янкою Іриною Дутковською я познайомилася минулоріч у серпні на Маркіяновій Білій горі, що на Золочівщині. Було це за кілька місяців до відкриття музею (на знімку зліва вгорі) в селі Деревня Жовківського району, де проживала священича родина Крушинських, з якої походила дружина Маркіяна Шашкевича Юлія.

"Коли ще у радянській школі я вивчала творчість Маркіяна Шашкевича, батько сказав, що наша родина має стосунок до нього, але я якось пропустила це мимо вух. Справжнє зацікавлення своїм родоводом виникло десь років двадцять тому. Тепер я знаю, що мій прапрапрадід Тедор Крушинський – батько дружини Маркіяна Шашкевича, його тесть, а її рідний брат Йосип Крушинський – мій прямий прапрадід", – з гордістю розповідає пані Ірина.

Коли кілька років тому вона знайшла в родинному альбомі фото жінки, на звороті якого є підпис "жена Маркіяна", дізналась, що світлина зроблена 1874 року у Коломиї в салоні фотографа Адольфа Мюллера. Там працював син Юлії – Володимир, а вона весь час проживала разом з ним, то ж жодних сумнівів бути не може. На невеличкій світлині – жінка, якій під шістдесят. У родинному фотоальбомі Ірина Дутковська знайшла ще старіший, ще блідіший знімок, з якого дивиться та сама жінка, тільки суттєво молодша. Він теж зроблений у Коломиї цим же фотомайстром, у цьому ж салоні. І навіть фотель, біля якого вона стоїть, той самий. На цій світлині немає дати, але візуально між ними "прочитується" різниця у двадцять років. А ось світлини о.Маркіяна не збереглося, бо тоді ще фотографії, як такої, не було. Портрета, намальованого за його життя, також знайти не вдалося, хоча один з його однокурсників Іван Вендзелович був художником, працював в бібліотеці Оссолінських і залишив багато зарисовок портретів своїх сучасників. Маркіяна між ними не знайшли. Найпоширенішим і правдоподібним зображенням Маркіяна Шашкевича є портрет Івана Труша, намальований у 1911 році з нагоди століття. "Йому позував священик Теодозій Лежогубський, який походив з родини Авдиковських (по материній лінії Маркіяна Шашкевича) і, за свідченнями сучасників, був зовнішньо подібний до Маркіяна", – уточнює Ірина Дутковська.

Історію знайомства, одруження, подружнього життя і смерті Маркіяна описав їхній родич, священик Василь Чернецький, який був одружений з онукою отця Теодора Крушинського. Йдеться про краєзнавчу працю "Село Деревня в окрузі Жовківській". А загалом він написав більше ста краєзнавчих праць, в яких описав історію виникнення різних сіл Галичини, подавав замальовки церков, яких сьогодні уже нема. Ці роботи високо оцінив Іван Крип'якевич, який помістив в журналі "Батьківщина" працю про отця Чернецького".

Ось що про цю сім’ю розповідає Ірина Дутковська:

– Маркіян Шашкевич познайомився з Юлією Крушинською у жовтні 1837 року на весіллі в пароха теперішнього села Вузлове. Священик віддавав свою шістнадцятилітню дочку за алюмна духовної семінарії. Можливо, молоді люди уже чули одне про одного, бо разом із Маркіяном вчилися два брати Юлії. Йому тоді йшов двадцять сьомий рік, їй – двадцять третій. Цікаво, що Юлію сподобав собі Маркіянів молодший на два роки брат Микола. Обидва до неї залицялися, але вона обрала Маркіяна, який передумав висвячуватись в целібати. У нього були думки присвятити себе виключно служінню Церкві, але доля розпорядилася інакше. Радився з цього приводу з матір'ю, зі своєю сестрою Юлією, яка уже була одружена… У лютому 1838 року молоді люди обвінчались. Відомо, що їх вінчав отець Ізидор Трохимович з Крехова. На плебанії у Деревні відбулося весільне прийняття, бо гучних весіль тоді не справляли. У 1911 році, коли святкували століття Маркіяна Шашкевича, ще була жива їхня дружка Йосифа, й в 47 числі газети "Неділя" надрукували її спогади. Вона пригадала, що під час весільної вечері Маркіян посадив Юлію на коліна і сказав: "Який я щасливий! Тепер уже тебе мені ніхто не відбере".

Старший син Маркіяна і Юлії – Володимир народився в Деревні, й там у дідуся виховувався, там ходив до школи. Теж, як батько, був хворобливий і дід викликав до нього військового австрійського лікаря. Згодом, підрісши, Володимир вчився у Львові, а потім рідний брат батька Антін Шашкевич запросив його до Відня, де він вивчав юриспруденцію в університеті, але працював згодом фінансовим урядником.

"Сталося так, що Володимир успадкував від батька не лише хворобу, але й літературний талант, – продовжує Ірина Дутковська. – Він писав непогані твори, видавав свій збірник "Вільник", журнал "Вечорниці", писав і поетичні твори. У своїх політичних поглядах Володимир примкнув до народовської течії львівської інтелігенції, працював з Анатолем Вахнянином. Його видавничі справи йшли не дуже вдало. Сім'я не могла утримуватися за рахунок видавництва, яке він організував. Ті журнали виходили недовго, та й мама не дуже хотіла, щоб він жив у Львові, де бракує свіжого повітря. Останнє місце праці Володимира було у містечку Тарнові, що тепер у Польщі. Там його комісували по хворобі. Останні дні доживав з матір'ю у Львові на площі Бенедектинок, де й помер у сорок шість років. Не дуже пережив батька.

Молодший син Шашкевичів Святослав народився у Новосілках у грудні 1842 року й, не проживши місяця, помер немовлятком. Ця втрата дуже ускладнила перебіг хвороби Маркіяна.

У березні 1843 року Маркіян Шашкевич ще писав листа до свого тестя, прапрапрадіда пані Ірини. Він повідомляв, що на Великдень приїде з дружиною до Деревні, і там усі разом святкуватимуть, але йому ставало щораз гірше. Він тяжко пережив втрату свого другого сина, який помер немовлятком у січні. У березні Маркіян уже не міг виконувати свої священичі обов'язки, й тому на парафії його замінив отець Филимон Граб'янка.

Навесні йому, як і усім туберкульозним хворим, стало гірше. Як писав Василь Чернецький, "у їхню хату вкралася нужда". Маркіяну Шашкевичу чомусь не платили священичого утримання, а невелике Юлине віно вичерпалось на ліки. Вона намагалася його рятувати. "Тепер я, як лікар, можу оцінити стан його здоров'я і стверджувати, що його туберкульоз ускладнився туберкульозним менінгітом, тому Маркіян втратив зір і слух, – каже Ірина Дутковська, медик за фахом. – Від туберкульозу легенів хворі не тратять ні зору, ні слуху. Мусіло бути ураження мозкових оболонок". У тридцять два роки він пішов із життя… А Юлія жила довго. Одна, і "лише полин стелила доля їй під ноги". Вдруге заміж так і не вийшла.

Вона народилася у 1815 році, а померла у 1896, проживши вісімдесят один рік. І ще побачила те величаве перенесення праху Маркіяна Шашкевича із Новосілок до Львова. Як писала тоді газета "Діло", за прахом Маркіяна Шашкевича ішла його дружина Юлія у товаристві дам, які вели її під руки… Вона пережила й смерть старшого сина, якому себе присвятила.

Сьогодні Ірина Дутковська ретельно вивчає свій родовід. Пригадує, що з розповіді батька її прадід і три його сини жили в помешканні Юлії Шашкевич у Львові. Вони були 1860-1870 років народження, то ж під час навчання у Львові там зупинялися, а прадід возив туди продукти із села з Яворівщини. Так вони утримувалися.

Усі родичі Юлії по черзі залишали в неї дітей, коли віддавали їх вчитися до Львова. І опікувалися нею. Найдовше – "вуй Іван", якого Володимир Шашкевич згадує у своїй біографії. Він, до речі, мав вплив на його творчість, бо був освіченою людиною – гімназійним професором. Саме у помешканні дядька Івана Володимир відкрив своє видавництво.

"Я щораз більше стала відкривати цікаві факти. Вдалося прочитати листа свого прадіда Йосипа Крушинського, якого він написав у 1897 році й подав у ньому канву нашого роду рівно через сто років – у 1997. Лист зберігається у рукописному відділі наукової бібліотеки імені Стефаника – у матеріалах бібліографа Івана Левицького. Прадід описував наш родовід від XVIІІ століття, а я пішла далі й вже добралася до XIV століття", – щиро радіє І.Дутковська.

Ця жінка знає історію родин Шашкевичів і Крушинських, як ніхто інший, отож її часто запрошують провести ексклюзивні екскурсії місцями, де ступала нога о.Маркіяна Шашкевича.

 

Адріана ГАЄВСЬКА