Головна Життя Трагічна доля академіка Володимира Юринця з Олеська

Трагічна доля академіка Володимира Юринця з Олеська

424

 До 75 річниці загибелі у рік великого більшовицького терору 1937 року.

 
Перша світова війна була тією планетарною трагедією, яка поклала початок тектонічним змінам у цивілізаційних процесах, – валились імперії, падали династії, нівечились долі людей, народи, спраглі свободи, будували національні держави, сильні світу цього кроїли політичну карту під себе. 
 
Злочини супроти людяності
 
Однією із глобальних несподіванок було виникнення на руїнах імперії Романових червоної більшовицької неоімперії – за визначенням О.Яковлєва, одного із батьків горбачовської перебудови "…кримінально-терористичної держави фашистського типу" (Александр Яковлев. Омут памяти. Москва. Вагриус.- 2001. с.-8). Недооцінки цього більшовицького витвору міжнародною спільнотою привели до нечуваних злочинів супроти людяності – масового терору проти особи. Людське життя втратило вартість, революційна доцільність в ім’я ефемерної ідеї комунізму стала еталоном боротьби за "рай на Землі". Знищення ворогів, які, за твердженням творців "найсвітлішого майбутнього", перешкоджали цьому рухові, проголошувалось найважливішим суспільним завданням. 
 
Хвиля терору то підіймалась, то трохи притухала, щоб знову розгорітись. Страх став домінуючо-паралізуючою силою суспільного життя. У цій круговерті боротьби "за світлі ідеали" загинули десятки мільйонів безневинних душ чи то у більшовицьких тюрмах, концтаборах, чи у страшних обіймах голодної смерті. Серед тих, хто допомагав системі свідомо чи несвідомо творити беззаконня, було чимало високоосвічених людей. Чи могли вони цього не бачити і не розуміти?!
 
Філософ з Олеська
 
Одним із таких інтелектуалів, який опинився серед "забамбурених" (вислів Л.Лук’яненка) більшовицькими ілюзіями, був вчений-філософ Володимир Юринець. Власне, про нього і піде мова. 
 
Володимир Юринець, галичанин, в силу незалежних від нього обставин опинився на теренах Російської імперії як австрійський військовополонений. Тут його застав більшовицький переворот, він був  заангажований цим політичним нововитвором на службу. З бігом часу ним же був і знищений як ворог системи.
 
Про своє місце народження майбутній академік напише у "матеріалах до автобіографії": Народився я в Олеську (Золочівський повіт) в Галичині у 1891 році" (Літературний ярмарок. Альманах, книга п’ята. (135). квітень 1929, с.5). Дослідниця творчого шляху В.Юринця Ярина Юринець на основі матеріалів Державного архіву Львівської області подає іншу дату народження – 28 вересня 1890 року (Ярина Юринець. Володимир Юринець: роки студентства у Львівському університеті. Магістеріум – 2010. випуск 39: Історико-філософські студії. – с.86). 
 
Після закінчення у 1908 р. Львівської академічної гімназії В.Юринець записується на філософський факультет Львівського університету. На той час цей факультет мав два відділення – гуманітарне і природничо-математичне. В.Юринець обрав природничо-математичне. Слід зауважити, що в період, коли він був студентом, не було обов’язкового переліку предметів для вивчення. Студент міг вибирати предмети для студій на своє уподобання, не забуваючи при цьому про потребу в знаннях для свого майбутнього фаху. 
 
Здобутки в царині пізнання
 
В.Юринець, окрім природничо-математичних дисциплін, цікавився й іншими предметами, які викликали у нього інтерес. Він слухав спецкурс з філософії та психології у проф. В.Твардовського, займався психологічними експериментами в університетській науково-дослідній  лабораторії, якою керував той же Твардовський, опановував курс логіки у професора Я.Лукашевича, відвідував лекції із загальної географії у проф.С.Рудницького, літературні студії у проф. К.Студинського. Наукові зацікавлення В.Юринця поширювались і на загальну історію та археологію, курс цих дисциплін вів тоді проф. М.Грушевський. Ще багато інших курсів, семінарів відвідував спраглий до наукових знань майбутній академік. Завдання даної статті не зовсім у дослідженні наукових зацікавлень В.Юринця, його здобутків в царині людського пізнання. Воно дещо інше. 
 
Наша мета показати життєвий шлях непересічної особистості, визначного науковця, його долю в умовах викривленої комуно-більшовицької дійсності, коли вона ця дійсність з цивілізованої високоерудованої особистості могла робити суцільну нікчему, знищуючи її спочатку морально, психічно, а потім і фізично.
 
Член «Академічної громади»
 
Будучи студентом Львівського університету, В.Юринець захоплювався не тільки науковими здобутками людського генія, але й був активним у житті української студентської "Академічної громади". Ця організація проводила широку просвітницьку роботу як серед студентства, так і українського населення. Робота спрямовувалась на пробудження національної самосвідомості.
 
В українсько-польському протистоянні в Галичині напр. ХІХ на поч. ХХ ст. основним стало питання освіти. Боротьба за український університет набула особливої гостроти  після того, як університетський сенат на поч. 1910 р. ухвалив звернення до центрального австрійського уряду про надання Львівському університету статусу вищої польської школи. В активну боротьбу в обстоюванні права українців за свій національний університет включилось студентство. 1 липня 1910 р. студенти-українці скликали нелегальне віче в приміщені університету на захист права на свою вищу школу. Польські студенти спровокували сутичку із використанням зброї, загинув один  із очільників "Академічної громади" – Адам Коцко, уродженець Бібреччини. В.Юринець, як активний член "академіки", не міг стояти осторонь. Поліція звинуватила українських студентів у протиправних діях і провела репресії. 127 українських студентів було заарештовано. Не уникнув покарання і В.Юринець, – постановою "крайового карного суду від 15 серпня 1911 р., згадував він, його засуджують "на 14 днів в’язниці". Окрім цього, всіх учасників студентських заворушень українського походження було виключено з університету. Більшість із них роз’їхалось по Європі для продовження студій. Поступив так і В.Юринець. Він вибрав Відень. Про це згадує у матеріалах для автобіографії: "…за участь у студентських розрухах (1910р. – відомі розрухи українського студентства за український університет) мусив його залишити". Вчився в університеті у Відні, Берліні, Парижі". 
 
Європейська наука
 
За час навчання у європейських вузах В.Юринець зростав не тільки інтелектуально, але й світоглядно. Знайомство зблизька з європейською наукою, її носіями, науковими школами, культурою, мистецькими спрямуваннями, громадсько-політичним життям сформувало його як вченого європейського зразка. Знання мов давало можливість В.Юринцю знайомитись із науковими досягненнями у різних царинах людських знань в оригіналі. Пізніше в стислій автобіографії він напише: "знаю десять чужих мов". Із дипломом доктора філософії Віденського університету В.Юринець повертається додому і потрапляє в горнило Першої світової війни. Як австрійський вояк опиняється на Східному фронті, а дещо пізніше потрапляє у полон. Про цей період він згадує у матеріалах до автобіографії: "В часі війни дістався в російський полон, де займався різними ремествами (кочегар, сторож виноградників у татарина біля Астрахані, прикажчик риби на різних промислах в Астрахані, прикажчик у магазині "Перських фруктів", корепетитор чужих мов).
 
У полоні
 
Місце перебування в полоні визначило і його подальшу долю. Більшовицька революція, яка розпочалась із жовтневого перевороту, втягнула у свій вир і В.Юринця. Знову посилаємось на автобіографічні рядки: "У Червоній армії працював як політичний робітник, редагував газети. В 1920 році працював у галицькому Осв.Комітеті".В період польсько-більшовицької війни 1920 р., коли Червона армія, яка рвалась у Європу для розпалювання "світової революції", вступила на територію Галичини, окупованої на той час Річчю Посполитою. На зайнятій території була утворена маріонеткова Галицька соціалістична радянська республіка з центром у Тернополі. В.Юринець був залучений до роботи в структурах цієї псевдореспубліки
Олесько, як містечко Золочівського повіту, було зайняте червоними і, за логікою, він мав би відвідати рідні пороги, але чи було так, жодних свідчень про це не виявлено. 23.09.1920 р. ГСРР припинила своє існування, В.Юринець повертається в Москву. Тут закінчує Інститут червоної професури. "У Москві, – напише він пізніше в автобіографії, – викладав у Комуністичному університеті народів сходу і в Першому московському університеті". Там, у Москві, починається становлення В.Юринця як філософа. Він займається історіософськими проблемами світової філософії, звертає увагу на художні засоби пізнання і вираження світу. Написав низку філософських та літературознавчих досліджень, зокрема про Демокріта як філософа-діалектика, математика та геометра. Досліджуючи філософію Демокріта, В.Юринець спирався на думки багатьох світових філософів. Тут, власне, яскраво виявився підхід до проблеми інтелектуала з європейською освітою. Його філософські статті в журналі "Под знаменем марксизма" стали візиткою філософського  більшовицького світобачення. Свій більшовизм він утвердив вступом до КП(б)У в 1920 р. 
 
Перші успіхи українізації
 
Процеси, які розгорталися в Україні у середині 1920-х рр., а йдеться тут про перші успіхи українізації, усе-таки не могли залишити байдужим галичанина Юринця. (Не буде зайвим зауважити про питому вагу галичан в успіхах українізації. В.Мороз твердить, що у 20 роки 50% важливих "крісел" у Харкові займали західні українці. В.Мороз. Україна в двадцятому столітті: книга друга 1920-1953 рр. Львів. Ліга-Прес, 2012. – с.38). В.Юринець залишає Москву і переїздить до Харкова.
 
У автобіографії про цей епізод його життя він напише лаконічно: "Від 1925 року у Харкові". Тут, в тогочасній столиці УСРР, зосереджувалося наукове і культурно-освітнє життя, діяли наукові установи, видавництва, театри, музеї, був осідок ВУАН, творчих спілок тощо.  Тут, у Харкові, почався злет до наукових вершин філософа В.Юринця. М.Роженко, дослідник наукових здобутків В.Юринця, констатує: "Юринець потіснив в Україні всіх інших філософів, поділивши 1-2 місце із С.Семковським". (Микола Роженко. Трагедія академіка Юринця. Київ – 1996, с.10). 
 
В.Юринець активно і плідно працює як філософ, літературознавець, дослідник з проблем соціології та етики. Обсяг статті не дозволяє деталізувати його всі наукові здобутки, тому обмежимося стислим їх викладом на основі інформації з 10 т. ЕУ: "З 1925 зав.катедрою Українського Інституту Марксизму-ленінізму в Харкові керував філос.-соціологічними дослідженнями; співред. журн. "Більшовик України" (1926-1934) і "Прапор марксизму" (1927-1933); чл. літ. організації "Захід. Україна", виступав в газетах і журналах… Праці з діалектичного та істор. матеріалізму, історії філософії й укр. націоналізму з марксистських позицій…, критикував концепцію неогегельянства  та фрейдизму, цікавився фенменологічною школою Е.Гуссерля. Найяскравіше Юринець виявився у працях з проблеми естетики та філософії культури: в дослідженнях естетики Е.Канта, Г.-В. Лессінга, Г.Плеханова і головне в критичних розвідках про М.Яцкова, Г.Сковороду, Л.Українку, В.Сосюру, М.Хвильового, М.Бажана, П.Тичину; брав активну участь у літературних дискусіях 1925-1928 рр.". 
 
Найвищий злет
 
1929 рік став часом найвищого злету В.Юринця, він обирається дійсним членом ВУАН, користується повагою та довірою влади. Йому дозволяють відрядження у європейські країни. 
 
1929 р., за визначенням Й.Сталіна, "Рік великого перелому" означав і початок великого наступу на українську інтелігенцію, яка зробила значний  ривок в українізації і, за спостереженнями із Кремля та місцевих сатрапів, стала небезпечною для системи.
 
1929 рік – це перші процеси проти СВУ та інших антирадянських націоналістичних контрреволюційних організацій, придуманих в кабінетах ГПУ. Машина репресій набирає оберти. Практично початком розгрому української еліти, пише В.Мороз,  був горезвісний "процес СВУ" (Валентин Мороз. Цит.праця, с.100). 
 
Компромат на академіка
 
Галичани Наддніпрянщини стали об’єктом особливої уваги  (понад 80% у справі УВО, за даними В.Мороза, складали галичани). В глибокій таємниці, як пише професор М.Роженко, харківське ГПУ починає збирати компромат і на академіка В.Юринця. В протоколах допитів у "Справі УВО" появляється його прізвище. Хмари над філософом стають свинцевими. Самогубство М.Хвильового шокувало наукову і творчу інтелігенцію, "гнітюче вразило Юринця (М.Роженко, цит. праця). На зборах харківського партактиву в червні 1933 р. у виголошеній доповіді був перший прямий однозначний випад проти академіка: "Візьміть наш філософський фронт… І сюди проникла фашистська націоналістична  контрабанда. Вона находила свій вираз у творах філософа Юринця". Оперативно на це відреагував партосередок Інституту філософії, який з переляку і для перестраховки прийняв рішення про виключення В.Юринця з партії "за систематичний вияв буржуазної й націоналістичної ідеології". Постановою ЦК КП(б)У від 17.07.1933 р. рішення партосередку інституту філософії "…потвердити, виключити В.Юринця з лав партії". Окрім цього, згадана постанова і містила вказівку "про виключення Юринця зі складу академіків ВУАН". Рішення не забарилось. Для нього  настають найчорніші дні. 
 
Чорні дні
 
Останні чотири роки він жив у страсі, стиді і повній безнадії. Професор М.Роженко звертає увагу на те, що Юринець мав м’яку, інтелігентну вдачу і не був готовий протистояти надзвичайним життєвим обставинам, які каменюкою навалились на нього і тиснули додолу. Цим вміло скористались більшовицькі  опричники і зробили з нього … секретного інформатора. Очевидець подій того часу, Юрій Лавріненко, якому вдалося пізніше дістатись на захід, згадує про враження від зустрічі з Ю.Юринцем в Харкові у квітні 1934 року:   "Він …ходив розгублений по вулицях столиці … розпитував мене про допити, про тюрму (Ю.Лавріненко на той час був звільнений з-під арешту – прим.авт.). Лице було спокійне, але під тим спокоєм легко можна  було помітити настрій людини, що є в осередді остаточної катастрофи" (Юрій Лавріненко. Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933. П’яте видання "Смолоскип", Київ-2007, с.842-844). Очевидно, що з таким каменем в душі інтелектуал європейського штибу, якого кинули в каналізаційний колектор "сексотів" НКВС, не міг не рятуватись в "обіймах Бахуса". Пізніше, після арешту в 1937 р., на допиті він заявить: "Я пив, щоб не думати". Цим обмежимося. Не хочеться писати про ті брудні справи, в які втягнули академіка В.Юринця "специ" із НКВС, це дуже тяжко і прикро. Трудно осуджувати людину, яка не витримала тиску диявольської системи і зломилась.
 
Як «ворога народу» знищили
 
Арештували В.Юринця 22.07.1937р. Йому інкримінували шпигунство на користь іноземних розвідок, зробили ворогом народу за те, що проник в 1933 р. до органів ГПУ в якості таємного співробітника і надавав їм провокаційні матеріали "за завданням іноземних розвідок та українських націоналістичних організацій" (Микола Роженко. Цит.пр., с.93).
 
Згідно протоколу № 60 від 01.10.1937р. В.Юринця засудили за першою категорією – розстріл. Вирок виконано через три дні  – 4 жовтня 1937 р.  Ще одного "ворога народу" було знищено. 
 
Розповідь про злети і падіння академіка В.Юринця хочу закінчити словами члена-кореспондента НАН України, проф. Боголюбова О.М. "Щодо самого академіка В.О.Юринця, то історія його життя, його творчості, його трагедії становлять частину новітньої історії української культури, викреслити яку чи забути було б злочином. Це був би гріх перед Богом і перед людьми" (Микола Роженко цит пр. Післяслово).
 
З часу тих страшних "армагедонських" подій минуло 75 років. 
 
             Тарас ШАХ, заслужений вчитель України, член УВАН в Канаді