Головна Життя Вісімдесят третю весну зустрічає цьогоріч мешканець Красного Григорій Тимофійович Рибачок

Вісімдесят третю весну зустрічає цьогоріч мешканець Красного Григорій Тимофійович Рибачок

296

Вісімдесят третю весну зустрічає цьогоріч мешканець Красного Григорій Тимофійович Рибачок (на знімку справа), усе життя якого супроводжувала пісня – щира, душевна, українська. Його голос звучав у стінах Львівського оперного театру, численних закладів культури, а ім'я закарбоване в енциклопедичному виданні "Історія міст і сіл УРСР. Львівська область (Київ, 1968 рік). Наш часопис, у минулому "Прапор Жовтня" тричі захоплено розповідав своїм читачам про непересічного красненця – співака, висококваліфікованого спеціаліста та просто гарну людину, життя якої, як пісня.

У всьому – кращий

І справді, пісня була постійним станом його душі, а увесь його життєвий устрій підпорядкований творчості. Молодий робітник Григорій був талановитий у всьому – співі, праці і спорті. 30 березня 1964 року Управління культури навіть нагоро­дило Г.Т.Рибачка – учасника сільської  самодіяльності Краснен­ського Бу­динку культури у той час Ка­м'янка-Бузького району – дипломом І ступеня за відмінний виступ на обласному огляді-конкурсі худож­ньої само­діяльності та високий ідейно-художній рівень репертуару, при­свяченому 150-річчю Т.Г.Шев­ченка. Його тенор тоді підкорив Львів­ську оперу.

А майже через рік, 25 січня 1965 року, прізвище Григорія Ри­бачка вперше з'явилось на шпальті "Пра­пора Жовтня" у статті "Лине Коб­зарева пісня". Автор М.Риндик тоді писав: "На сцену районного будинку виходить троє мужчин. Це вокальне тріо Красненського бу­динку культури в складі вагового майстра відділення "Сільгосп­техніки" Г.Ри­бачка, елек­трозвар­ника автобази І.Кучикана і пен­сіонера М.Черевка. Тріо виконує українську народну пісню "Та орав плужик край дороги". Коли соло за­кінчилось, зал не­сподівано мовчав, а потім роз­дались оплески – гарячі, бурхливі. Красненці добре виконали ще пісню "Та казала мені Солоха", "Пісню Романа" з кіно­фільму "Роман і Франческа", ліричну пісню "Києве мій" та інші… Словом, виступ крас­ненських аматорів сцени на огляді-конкурсі сподобався всім".

Минуло п'ять років, і 14 лютого 1970 року у районці знову з'яв­ля­ється  герой нашої розповіді. Цього разу на світлині про діяльність Краснен­ського комбікормового  заводу з підписом: "Серцем нового під­приємства вва­жається муко­мельний цех. Агрегати не раз перевірялися під час пробних пусків. Але як вони діють під повним промисловим навантаженням? Бригадир монтажників Григорій Тимофійович Рибачок і вальцу­вальник Іван Федорович Бі­гайський задоволені: екзамен витримано!"

У 1989 році, 9 грудня, світлина і прізвище красненця втретє з'яв­ляється у газеті "Прапор Жовтня": "Григорія Тимофійовича Рибачка знають в кожному колгоспі Над­бужжя. Він у них багато років займався ремонтом ваг. Згодом перейшов працювати на Крас­ненський цукровий завод і також має справу з ваговим госпо­дар­ством. Кажуть, що кращого спе­ціаліста в цьому важко пошукати. На час сезону цукроваріння Григорій Тимофійович відпускав жом для колгоспів".

Пісняр з Красного

Та найбільша гордість красненця – "Історія міст і сіл УРСР", яку він береже, як зіницю ока. Адже у розділі про Красне йдеться і про нього: "Далеко за межами селища сла­виться хор, у якому налічується 75 співаків. У ньому беруть участь учителі, залізничники та любителі пісні інших професій. Піснярів радо зустрічають не тільки на сценах Красного, але й Львова, Буська, Золочева, Кам'янки-Бузької, Мос­тиськ та інших міст. Пісні в їх виконанні транслюються по радіо. Найбільшу популярність здобуло вокальне тріо у складі Івана Кучикана, Мирослава Черевка і Григорія Рибачка".

Не поле перейти

Недарма у народі кажуть: "Жит­тя прожити – не поле перейти". Не було воно легким і в Григорія Ти­мофійовича, який народився  на­прикінці зими далекого 1930 року (1 лютого) у багатодітній селянській сім'ї з Утішкова. Хоча був наймо­лодшим із хлопців, працювати доводилось нарівні зі старшими. Тому закінчив лише 7 класів, та, як кажуть, пішов на свій хліб. Вже у 16 очолив жіночу бригаду. Згодом трудився на спиртозаводі. Потім була армія, після якої влаштувався у будівельно-монтажне управління і будував місцевий цукровий завод. У 1954 році Григорію за­пропонували працювати з конт­рольно-вимірю­валь­ними приладами на тому ж цукровому, яке спору­джу­вав  влас­норуч. Тому закінчив курси вагового майстра. А в 1957 році на Крас­ненській залізниці вже налагоджу­вав роботу 120-тонної ваги.

З того часу спеціалізувався на вагах. Навіть їздив на цукровий завод, що на Рівненщині. В 1960 перейшов до Буська у "Сільгосп­техніку" на посаду вагового май­стра району. Загалом робочого стажу має 50 років. А закінчив трудову діяльність Григорій Тимо­фійович на Красненському цу­кровому заводі, працюючи до самого його закриття.

Гарно співаєш – на весілля

Попри напружений графік ро­боти Григорій Рибачок знаходив час і на захоплення. А співав він з малих літ. Спочатку брали усюди коля­дувати, потім – виступати на сцені сільського клубу у виставах, як от "Назар Сто­доля". – А як підріс, часто запро­шу­вали дружбою на весілля, навіть якщо не був добре знайомий з моло­дими. І все через гарний голос. Навіть в армії не полишив Григорій пісні.

Служба співу не завада

На строкову військову службу закинула красненця (на знімку зліва) доля далеко. "Потягом їхати один місяць і один день, – жартує  Гри­горій Тимофійо­вич, – аж під ки­тайський кордон, де ріки Амур і Зея сходяться". Отож, два роки відслу­жив радіо­теле­графістом у Благо­віщен­ську Амур­ської області. І тут йому до­помагала пісня, адже був солістом хору у складі 100 чоловік. За до­сягнення у пісенній царині отримав в нагороду відпустку. Юного красненця навіть за­про­сили у військовий ансамбль Далеко­східного округу, та хлопець відмо­вився – понад усе любив свій край і пісні "Дивлюсь я на небо", "Сонце низенько", "Карі очі, чорні брови".

Спорт і рибалка…

У житті Григорія Рибачка є кілька захоплень. У молодому віці захоп­лювався спортом, займався бо­ротьбою і піднімав 32-кілограмові гирі. Навіть зайняв ІІІ місце у між­районних змагах. Опісля захо­пився мисливством, був секретарем товариства. Та понад усе любить  порибалити. Навіть сьогодні, у свої 83, дідусь  Григорій ні світ, ні зоря сідає за кермо свого "Москвича" і поспішає на озеро або річку.

"Були часи, коли вода у Бузі  по­під Утішків сягала аж трьох метрів глибини, і була чиста аж всю рибу видно, – пригадує наш співбесідник. – А що тепер, качки пішки ходять. У 40 роки минулого сто­ліття ловив 8-10-кілограмових вугрів (веньгрів, як тоді називали). І все – на саморобні гачки, а поплавки – з дубової кори". – продовжує. – Ото були часи".

Григорій Тимофійович – при­хильник здорового способу життя. Можливо й через те обдарував його Господь міцним здоров'ям. А тенор його й донині  захоплює. Як затягне улюбленої – словами не передати.

Ірина  ГАЄВСЬКА