Головна Життя Вишиванка – подарунок від Бога

Вишиванка – подарунок від Бога

424

Змінився світ. Якщо колись люди не уявляли свого життя без вишивання, то нині все навпаки – подив і захоплення викликають ті, хто володіє цим давнім мистецтвом. Чому цивілізації не вдається викорчувати з корінням це святе заняття? Мабуть, тому, що Бог не дозволяє, адже і через вишивання зберігається енергія народного духу – велика сила, що тримає націю. Подив і захоплення викликають і роботи вишивальниці з Олеська Надії Михайлівни ГРИЦИНИ. Побачила на світлинах її вишивані ікони та картини і захотілось ближче познайомитись з цією непересічною особистістю.

Олещина стала для неї рідною

Родом вона з Банюнина. Після закінчення школи поступила у Львівський культосвітній технікум. "Воно, мабуть, було не моє, але подружки поступали і я разом з ними. Отак і стала студенткою клубного відділу. У технікумі відвідувала танцювальний гурток. Зі мною там навчався і мій двоюрідний брат Мирослав Вантух, але він пішов далі і зараз керує ансамблем ім.Вірського". Коли приїжджала на практику в Олесько, то директор клубу, побачивши, що талановита практикантка вміє згуртувати навколо себе молодь, пообіцяв, що візьме її на роботу. Але згодом її місце зайняла інша випускниця.

Та Олесько таки мало стати для Надії Михайлівни другим рідним домом. Бо, маючи направлення в Белз, не поїхала і туди, – коли мамі розповіла, що це прикордонна зона, ненька їй заборонила. То ж Надію направили в Ожидів, сюди з концертом приїхав виступати Зеновій Грицина – так вони і познайомились. В Ожидові Надія пропрацювала лише рік, а відтак переїхала до чоловіка.

Народилось двійко дітей – син Андрій і донька Оксана. 28 років пропрацювала Надія Михайлівна вихователем в Олеському училищі, тут вела і гурток української вишивки.

Не зрадила захопленню

Вишиванням Надія захопилась змалку. Вона це робила залюбки, – разом з мамою вишивала хрестиком узори. Серветки, рушники – їх було багато. Придане весільне також вишила сама. Здавалось би, сім’я, робота, хатні клопоти не залишають часу на вишивання. Та своєму захопленню п.Надія не зрадила й до сьогодні. Навпаки, ще більше вдосконалила свою техніку, – тепер здебільшого вишиває за схемою. А це не так-то й легко. Проте результат вражає. У Надії Михайлівни багато вишитих ікон та картин ("Мати Божа з Ісусиком", "Ісус Христос з хрестом", "Ісус Христос на  Оливковій горі" (на знімку зліва), пори року тощо). Та найпершою була картина "Дівчина з виноградом" (на знімку справа). Її створила доволі швидко. І тепер, споравшись із хатньою роботою, поспішає  творити. "Мене вже тягне, – зізнається Надія Михайлівна. – Влітку навіть радію, коли падає дощ, тоді маю більше часу на вишиття".   

Любов до вишиття передала онуці

Дізнавшись, що у Тернополі відкрита виставка вишитих робіт, поїхала туди разом з онукою Христиною. "Коли ми проходили виставкові зали, здавалось, ніби потрапили у казку, – пригадує п.Надія. – Картини всі були прекрасні, отримали надзвичайне задоволення. Додому повертались, придбавши кілька схем".

Своє вміння бабуся передала й онуці, – у неї вже ціла колекція  робіт. А до свого весілля Христина вишила весільний рушник та ікону "Свята родина", від бабусі в подарунок на заручини отримала вишитий костюм. Створені Надією Михайлівною ікони і картини прикрашають її оселю. "У кожну картину вкладаю свою душу", – каже моя співрозмовниця. А роботу розпочинає з молитви. Не раз просили продати роботи, проте всім відмовляє. Її картини, немов її діти, а дітей любляча мати не продає.

Справді ж бо, вишиванка – то дарунок нашому народові від Бога. Чому українці, виїжджаючи в еміграцію, брали з собою вишивані сорочки, рушники? Бо розуміли, що без них життя неповноцінне. Ні дім, ні душа без вишивання не матимуть захисту. І в цьому унікальність української нації, яка вишиванням "пришила" себе до рідної землі.

 

Лариса ГАРАСИМІВ