Головна Історія Апостол правди і свободи

Апостол правди і свободи

365

Вчора Україна і українці відзначили чергову річницю з часу перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі. А напередодні у редакцію завітав голова оргкомітету зі спорудження пам’ятника Великому Кобзарю у Буську Михайло Шимків, який розповів про цю пам’ятну подію та закликав мешканців Бущини долучитись до благородної справи.

– 22 травня – важлива дата для кожного українця. У цей день прах Тараса Григоровича Шевчен­ка, згідно з його заповітом, було перепоховано в Україні.

За спогадами друзів та зна­йомих, які прийшли 9 березня привітати поета з днем наро­джен­ня, у розмовi зі своїм близь­ким другом, художником Григо­рiєм Честахiвським Шевченко висловив бажання, щоб в разі смерті, яку він передчував, поховали його в Каневi. Вранцi 10 березня Тараса Григоровича не стало.

Поховали Т.Г.Шевченка 13 березня у Петербурзi, на Смоленському кладовищi за кошти друзів. Понад дві тисячi людей йшли за домовиною Кобзаря.

Лише у квiтнi 1861 року царський уряд дозволив перевезти прах Т.Шевченка в Україну. 8 травня 1861 року домовину залізницею перевезли до Москви. А потім через всю Росiю: де потягом, де кiньми, де пароплавом, а де i просто на руках – до Канева. Перевезення домовини тривало 14 дiб.

У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його в Києві. Та Честахівський відстоював думку про поховання Кобзаря в Каневі, бо ще за життя він мріяв про "тихе пристанище і спокій коло Канева". 20 травня 1861 року на пароплаві "Кременчук" з Києва прах Шев­ченка везли по Дніпру. Веснянi води близько пiдступили до мiста, i пароплав причалив на невеличкому острiвцi за 200-300 м вiд твердого берега, та жоден з ри­бальських човнiв не мiг витримати ваги домовини. Не можна було i перенести її на руках бродом. Тодi запрягли двi пари круторогих волiв у козацького воза i по мiлині перевезли труну на суху землю.

Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 22 травня канівський протоієрей Гнат Мацкевич вiдслужив Заупокiйну Лiтургiю i виголосив надгробне слово, яке завершувалось так: "Благовiй же до граду нашого, Україно: в нас покоїться прах Тараса Шевченка! Тут, на однiй з найвищих гiр Днiпрових, як на горi Голгофi, подiбно Хресту Господньому, водрузиться хрест, що його бачитимуть i по цю, i по ту сторону Днiпра". Вiд собору похоронна процесiя прямувала на Чернечу гору: через гори i лiс, а юнаки i дiвчата самотужки везли важкого воза – з великої шаноби до Тараса. "Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого Батька, що повернувся з далекого краю до свого дому", – згадував Григорій Честахівський. Біля могили зiбралося кiлька тисяч люду. Похорон тривав до вечора. Г.Честахiвський залишився в Каневi i вирiшив насипати над прахом поета високу могилу. Канiвчани i жителi навколишнiх сiл два мiсяцi пеленами, хустинами, торбинками й кошиками носили землю з ближнiх урвищ-ярiв на могилу Тараса, обкладали її камiнням. Поступово над мiсцем по­ховання Шевченка вирiс пагорб у кiлька метрiв заввишки. На могилi встановили великий дубовий хрест. Похорон Шевченка вiдбувався саме в тi днi, коли цар "дарував" крiпакам волю.

У червнi 1883 року Варфоломiй Шевченко подав до Канiвської мiської управи прохання поставити на могилi брата Тараса новий хрест. На одному з київських заводiв замовили металеву огорожу i чавунний хрест. Неспо­дi­вано, коли замовлення вже було готове, генерал-губер­натор наказав накласти арешт на хрест, бо на ньому була табличка зi словами Т.Г.Шевченка:

Свою Україну любiть,В останню, тяжкую минуту

Любiть її во время люте,За неї Господа молiть.

Роботи над упорядкуванням могили припинилися. Майже рiк тяглося листування, врешті-решт  змушенi були зняти з хреста табличку. Лише в липнi 1884 року чавунний хрест встановили на могилi поета. Пофарбований у бiле, вiн чiтко вирiзнявся на фонi блакитного неба. Видно його було за десятки кiлометрiв з полтавських рiвнин за Днiпром i по Днiпру.

18 червня 1939 року вiдкрили новий пам’ятник (скульп­тор Г.Манiзер) на могилi поета та примiщення му­зею Т.Г.Шевченка (над проектом працювали В.Кричев­ський та його талановитий учень П.Кос­тирко, який пiз­нi­ше вiдновлюватиме експозицiю, знищену в роки вiйни).

Вже більше півтора століття до цього священного місця не заростають травою стежки. Тут побували десятки мільйонів шанувальників генія Шевченка.

І ми, мешканці Буська, хочемо долучитися  до вшанування світлої пам’яті Великого Тараса, спорудивши йому пам’ятник. Переконаний, що наступного року, у рік відзначення 200-ліття від дня народження Великого Кобзаря, це вдасться здійснити.

Станом на сьогодні на рахунок для спорудження пам'ятника надійшло понад 10 тисяч гривень.

Для бажаючих внести свій вклад у цю благородну справу нагадую, що кошти можна перерахувати на: філія – Львівське облуправління АТ "Державний Ощадний банк України" ТВБВ 10013/051, МФО 325796, код ЄДРПОУ 09325703, р/р – 373999051004, особовий  рахунок – 65576, який відкрито на прізвище Возняк О.Г.

Лариса  Гарасимів