Головна Історія Нам Україна – понад усе!

Нам Україна – понад усе!

384

 70 річниці Української Повстанської Армії була присвячена читацька конференція "УПА в боротьбі за незалежність", яку підготували вчителі-історики. Як зазначив у вітальному слові керівник райво Богдан Глуховецький, заявок на участь надійшло 28 і не лише від  істориків, проте за браком часу виступило лише восьмеро педагогів. У своїх  доповідях вони використали багатий місцевий матеріал, а їхні розповіді супроводжувались показом тематичних слайдів. Ведучою заходу була методист райво Богдана  Сорочинська. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять вояків УПА, полеглих за волю України.

 
Розпочав конференцію історик Буської гімназії ім.Є.Петрушевича Андрій Курчаба. Він, зокрема, оглядово розповів про умови створення Української Повстанської Армії на Волині, де сама природа (багато лісових важкодоступних масивів) і людський фактор (розвинена національна свідомість) сприяли місцю її розташування. УПА із самого початку розглядалась як ядро майбутніх українських збройних сил, і вся її діяльність підпорядковувалась військовій структурі, яка дозволяла ефективно використовувати людські ресурси, не розпорошувати сили, а зосереджувати все на основних напрямках діяльності. Остаточно така структура створилася, коли до керівництва УПА прийшов Роман Шухевич ("Тарас Чупринка"). Після його загибелі головним командиром став наш земляк, уродженець Красного Василь Кук ("Леміш"), єдиний, хто за бойові заслуги в УПА був нагороджений Золотим Хрестом.
 
Чималу допомогу УПА  надавали жінки, вони були зв’язковими, медсестрами, працювали в підпільних друкарнях, готували їсти, прали тощо. Попри боротьбу, не забували повстанці і про відзначення свят – Різдва, Великодня, Святої Покрови, яка вважається їхньою покровителькою.
 
Вчитель Чанизької школи Олександра Гогоша розповіла про молодих хлопців з навколишніх сіл, які, ризикуючи життям, йшли у бій з ворогами. Не одного розстріляли за прагнення жити у вільній державі.
 
Цікавою була розповідь історика, краєзнавця з Побужан Анни Затхей. Готуючи виступ, вона, окрім інших джерел, використовувала і матеріали районної газети "Воля народу" за 1991 рік. Чимало її земляків були звинувачені в підпільній роботі. Першими постраждали Микола і Панько Герасимчуки, – їх вивезли в Сибір, а далі їхня доля нікому невідома. Родину Михайла Піджарка вивезли вночі. Напередодні його дружина Анастасія пішла  ввечері прясти до сусідів, і там її мала дочка Марія заспівала "Ні  корови, ні свині, тільки Сталін на стіні", – цього було достатньо, щоб влада сприйняла це як антирадянську пропаганду.
 
Найтрагічнішим для мешканців району був останній перед приходом німців тиждень московсько-більшовицької окупації, коли масово знищували українську інтелігенцію. До списків запідозрених потрапив і директор Побужанської школи  Степан Кужіль. Пізніше його дочка Ольга описуватиме: "Початок війни застав батька у Львові… Ледве добрався додому. І хоч ішов з поїзда через Буськ і всі бачили його, але не затримали. Та надвечір появилися в селі енкаведисти. Батько домовився з учителем Лісовцем, щоб не ночувати вдома, але ніхто не знав, що треба вже втікати. За батьком прийшли двоє в цивільному одязі і голосом, що не викликав заперечень, запропонували йти з ними на мітинг, бо почалася мобілізація… Разом з ним заарештували ще двох людей з села. На другий день, у понеділок, мама пішла до Буська, але в НКВС їй цинічно заявили: "Йому вже нічого не треба!". 
 
Довго вбивали батька… Аж 12 куль треба було, щоб звалити такого велетня. А може спеціально вправлялися в стрільбі. Мав ціле коло, вистріляне на грудях, прострілену голову та ноги". Разом з Кужелем розстріляли Петра Шеремету і Павла Герасимчука.
 
Загроза арешту нависла і над парохом о.Курчабою. В селі запанував страх. Люди при розмовах оглядалися, чи хтось не підслуховує.
 
Як і в навколишніх селах, у Побужанах була насипана символічна могила борцям за волю України. Молодь працювала вночі. Одні возили землю, інші обкладали муравою, з дуба виготовили хрест, під ним закопали пляшки, де помістили записки з прізвищами тих, які насипали могилу. До неділі хрест був обвитий барвінковим вінком, а зверху прикріплені українські прапори, на хресті – дощечка з написом "Слава Україні!" Могилу посвятили, біля неї відправляли богослужіння. Але після звільнення місцевості від німців хрест звалили, а могилу знищили, розрівнявши місце, де вона стояла.
 
За роки лихоліття на наших землях постраждало багато українських родин. У них були особисті мрії, але спільною і найважливішою – щоб рідна земля була вільною, незалежною. Не судилось їм побачити синьо-жовтий прапор – як державний, тризуб – як герб, а "Ще не вмерла України…" – як державний гімн. Вони помирали у тюрмах, гинули далеко від рідних осель.
 
Про уродженця Красного, останнього головнокомандувача УПА Василя Кука оповідала Марія Жеребна з Красненської першої, а Оксана Геряк зі Сторонибабської школи – про командира Армії нескорених – Романа Шухевича. Про діяльність Української Повстанської на польській території оповіла Наталя Дубенська із Заводської. Вона використала спогади мешканців Заводського, Соколівки, Переволочної, переселенців із Грубешівського, Томашівського та Ярославського повітів. "Добровільно-примусове" переселення з рідних місць, коли за лічені години, взявши з собою лише необхідне, а нажите роками залишити на поталу сусідам, – ще одна чорна сторінка в історії українського народу.
 
Про політичне значення боротьби УПА підготувала Зоряна Шавала з Буської першої, а Володимира Воловець з Новосілківської – про заходи, які проводять разом з учнями до річниці УПА.
 
По закінченні читацької конференції її учасники відвідали краєзнавчий музей Буської гімназії ім.Є.Петрушевича.
 
Лариса ГАРАСИМІВ