Головна Історія Про калину, яка оспівана численними поетами

Про калину, яка оспівана численними поетами

704

 А ми тую червону калину підіймемо…

"Гей, у лузі червона калина похилилася,
Чогось  наша славна Україна зажурилася…"
 
Цю пісню, яка була особливо популярна на землях Західної України, співали діти й дорослі, дівчата і хлопці, молодь і старші. Вона  викликала патріотичні почуття в кожного, хто сприймав її щирим небайдужим серцем.
 
Словесний зміст цієї пісні виразно пов’язує калину з національною традицією. Як символ незавидної долі України, пісня виникла, мабуть, в період перед Першою світовою війною, тобто в час, коли наша Батьківщина була розмежована між двома імперіями – царською Росією і цісарською Австро-Угорщиною. Пісня, особливо її перші строфи, образно відбивала той патріотичний порив, який опанував українську молодь Галичини, захоплену ідеєю  визволення України як  з-під цісарського, так і з-під царського гніту. Але оскільки уряд Австро-Угорщини робив чимало поступок українському рухові, включно з дозволом формувати національні військові з’єднання, то царський навпаки – нещадно придушував культурний рух в Україні. Тому й пісні того періоду мали гостро антицарське (протимосковське) спрямування.
 
Отож, якщо перші строфи пісні про похилену калину (перед 1915 роком) відображували зростання прагнень "розвеселити" Україну і в парі з тим зростання свідомості про кровну спорідненість з українцями Наддніпрянщини, то у наступних (після 1915 р., отже в час Першої світової війни) – пісня голосила рішучу готовність наддністрянців допомагати братам наддніпрянцям:
 
"Марширують наші добровольці
у кривавий тан,
визволяти братів українців
з московських кайдан.
А ми наших братів українців
визволимо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!"
 
Йшлося тут про царське ярмо, про наддніпрянських українців, яким Українські Січові Стрільці (УСуСи) прагнули допомогти.
 
У строфах пісні "Червоної калини", що виникли пізніше, пролунала віра в щасливе майбутнє: добрий урожай на рідній ниві – "Гей у полі ярої пшениці золотистий лан" – полите кров’ю поле, засіяне золотим зерном, дало багатий врожай:
 
"А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей розвеселимо!"
 
А в наступній строфі віра в перемогу і в те, що –
 
«Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
То прославить по всій Україні Січових стрільців!»
 
Слід наголосити на тому, що УСуСи – Січові Стрільці  були єдиною збройною силою, створеною народом Західної України, яка відстоювала протягом тривалого часу загальнонаціональні інтереси в Галичині. Але у висліді кривавої й нерівної боротьби проти переважаючих і добре озброєних військ генерала Геллера, – Січовим Стрільцям довелося відступити за Збруч на Велику Україну (про що говорить пісня: «Ой, та зажурились Січовії Стрільці». Там почався новий період в їх історії й одночасно з цим додавалися, або змінювалися строфи, наприклад замість вище поданої "добровольці" виникла строфа з докладнішими даними:
 
«Марширують Січовії Стрільці
у кривавий тан,
визволяти братів українців
з ворожих кайданів.
А ми тую стрілецькую славу
збережемо,
а ми нашу славну Україну
гей, гей розвеселимо!»
 
Але завжди закінчувалася кожна строфа приспівом:
 
«А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!»
 
До речі, пісні про червону  калину зустрічаємо в стародавньому українському фольклорі від  найдавніших часів. Найбільшого поширення вона зазнала серед козацьких пісень, які відображували боротьбу лицарів Запорожської Січі. Згадаймо пісню "Ой, у лузі при дорозі червона калина, виряджала в доріженьку мати свого сина". Калина в народній свідомості – це також символ безсмертя. Згадаймо пісню про козака, який поїхав на чужину, "там і загинув, волів собі посадити червону калину".
 
У народних піснях калина передусім – символ жіночої вроди "Ой, у лузі червона  калина, то ж не калина – молода дівчина". Долю цієї рослини  порівнюють з долею людською. Найчастіше з дівочою: "Чи я в лузі не калина була, чия в лузі не червона була? Взяли мене  поламали і в пучечки пов’язали. Така доля моя". І таке: "Чи я в батька не дитина була? Чи я в батька улюбленою була? Нащо мене засватано і світ мені зав’язано? Така  доля моя".
 
Загальновідомі цілющі властивості калини. Квіти, плід, а навіть кору цієї рослини здавна вживали в народній медицині. Ягоди калини, кажуть, добре тонізують, тобто поліпшують роботу серця. Їх вживають  від застуди. Вони добра вітамінна сировина.
 
Справді, не кожна рослина зажила такої символічної образності в художній свідомості нашого народу, як калина. Її зображено на полотнах багатьох видатних малярів, оспівано в піснях, легендах, переказах. Вона улюблена в Україні. Присутня в різних обрядах, особливо весільних: з неї плели гірлянди, прикрашували світлиці і весільні столи, ставлено букети перед молодими, бажаючи їм вічної краси вірного кохання. Червоні кетяги вплітали  у вінки,  що їх надягали дівчата на веселому святі обжинок. Росла калина в тінистих лісах України, в гаях і дібровах, біля сільських хат, в садках поруч овочевих дерев. Існував гарний звичай, його, на жаль, починають забувати, що біля  щойно зведених осель, на примітному місці садили калину. І заки посадять інші дерева в саду, – кущі калини першими розростаються, милуючи зір білим цвітом на весні і щедрими рубіновими кетягами в осені, як символ надійного життєвого опертя, родинного благополуччя і достатку.
 
Пригадується Шевченкове: "Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина – дитина". Про незрівнянну красу цієї рослини писала Леся Українка: "Калина так хизується своєю красою, що їй байдуже до всього на світі". Неможливо не згадати прекрасний ліричний вірш Івана Франка, що став народною піснею "Червона калино, чого в лузі гнешся?". Словом – калина оспівана численними поетами. І вона в побутових, обрядових, в піснях про працю і про кохання, в маршових і патріотичних піснях.
 
Та для автора цих рядків пісня, що "ми тую червону калину підіймемо" і що "ми нашу славну Україну розвеселимо" – залишилася в пам’яті ще з юних 1930 років, як спортивна. Тоді ми – члени молодіжної організації ЛУГ, дівчата в однакових вишиванках і хлопці в уніформах луговиків, до такту мелодійного співу цієї пісні виконували складну руханку!  Це дійство повторювано біля Народних домів, на фестинах та під час багатолюдних всенародних З’їздів українства в найбільших містах Галичини. Виконавцями тоді були десятки тисяч молоді, під зво¬рушливі аплодисменти суспільства і злісні погляди представників польської влади. Але пісня не вмовкала. Її луна злітала під небеса.
 
Замовкла  вона після 1939 року, в Західній Україні, як і на землях Наддніпрянщини, як "націоналістична". Заборонена на тій землі, де вона виникла. Проте лунала вона по світах, де людина живе розкуто, свобідно. І ось за останнє 20-ліття вона поновно віджила і лунає з концертних сцен і майданів України. Вона частка нашого найціннішого духовного майна, нашої національної культури. Бережімо її від забуття. Вона вселяє надію на краще майбутнє нашого народу.
 
Василь ТОМКІВ, член НСЖУ, член редколегії журналу “Самостійна Україна”, Болтон, Англія