Головна Історія Старшина УГА Осип Гачкевич – до 120-річчя від дня народження

Старшина УГА Осип Гачкевич – до 120-річчя від дня народження

412

Осип Гачкевич народився 3 липня 1893 р. в Буську в родині корінних бущан. А.Шнайдер у своїй розвідці "Місто Буськ Венеція Польська" сім’ю Гачкевичів згадує як заможну родину, яка після 1784 року на передмістю Воляни викупила землі колишнього Василіанського монастиря. Батько – Гачкевич Іван Петрович, будівничий в маєтку графа Бадені (*1867 – +1938), мати – Забуська Анна Омел’янівна (*1874 – +1938). Гачкевичi мали дев'ятеро дiтей, що ускладнювало справу їхньої освiти. Так як  Осип змалку вiдзначався хистом до науки, тому батько, за фінансовою допомогою свого працедавця, спромiгся дати йому середню i вищу освіту. Спершу Осип вчився у тернопiльськiй гiмназiї, а потім у реальнiй та середнiй школах у Львовi. До вступного iспиту до гiмназiї його зразково пiдготував сусiд Гачкевичiв, д-р Семен Демидчук, згодом відомий  дiяч у США.

Закiнчивши гiмназiю з відзнакою, Осип Гачкевич розпочав навчання у Львiвськiй Вищiй Полiтехнiчнiй Школi. Маючи талант до мов, він бездоганно оволодiв нiмецькою i французькою мовами та здобував додатковi засоби на прожиток i навчання читанням лекцій з тих мов для учнiв гiмназiй. Водночас брав активну участь у громадському життi, зокрема виступаючи з доповiдями на рiзних заходах, як Шевченкiвськi роковини тощо. Ще з гiмназiйних років мав славу доброго промовця.

Вибух Першої світової вiйни застав його в Пустомитах біля Львова, на політехнiчнiй практицi. Пiсля вiдступу росiян з-під Львова 1915р. Осип вступив добровольцем до УСС i, знаючи іноземнi мови, став зв'язковим офiцером (у ранзi хорунжого) до угорського полку. Безпосередньою участю та пiд час вiйськових процесiв часто рятував українських селян, які їх безпiдставно i незаконно угорські вiйськовики звинувачували у москвофiльствi та, немов зрадникiв, намагалися засудити на смертну кару. У 1917 р., скориставшися тим, що служив в гарнiзонi Львова за Личакiвською рогаткою, Осип після годин служби доїжджав трамваєм до Полiтехнiки, щоб закiнчити своє навчання на інженера-гiрника.

У листопадовому зриві – захопленнi Львова українськими збройними вiддiлами – О.Гачкевич брав безпосередню участь. Biн органiзував з українських студентiв 9 сотню оборони Львова i відзначився на командних постах у боях на Підзамчі та Знесінні, в т.ч. був командиром сотні 2 куреня 1 бригади УСС. У своїх спогадах про листопадові події Пилип Деркач вказує: "Обсада Підзамча складалася з двох стрілецьких сотень: четаря Іваницького і четаря Теліщака та відділу хорунжого Гачкевича".
У самому розпалi визвольної вiйни Осип одружився 8 лютого 1919 р. з Анною Баран, своєю довголiтньою подругою – випускницею Торговельної Школи у Львовi. Воєнні подiї розлучили молоде подружжя.

Вже 11 березня  Осипа важко поранено в бою, i він опинився у тернопiльському шпиталi. Його дружина в той час працювала у харчовiй управі Золочева i незабаром роздобула дозвіл на те, щоб її чоловiка перевезли на лікування прострiленого колiна до шпиталю в Золочевi. Таким чином вони обоє провели спiльно Великдень 1919 року.

Вилiкувавшись, Осип Гачкевич знову пішов на фронт i згодом у тривалих боях вiдступив з УГА за Збруч. Боротьба об'єднаних українських армiй проти двох наїзників – росіян (червоних i білих) та поляків (пiдтримуваних Францією та Румунією) – призвела до трагiчного кінця УГА. Здесяткована пошестю тифу, вона була примушена пiти на перемир'я з армією генерала Денiкiна, а потім пiдписати угоду про "перемир'я i спiвдiю" з Червоною Армією.

У кінці 1919 року О.Гачкевич командував чотою розвідки 1 корпусу УГА, був членом Вінницького Революційного Комітету УГА, який 1 січня 1920 року підписав союзний договір з більшовиками, вимушений безвихiдним становищем УГА. Саме чотар Осип Гачкевич разом з поручником Давидом переговорював у цiй справi з представником Пiвденно-Захiдного фронту 12  бiльшовицької армії і був одним із підписантів цієї угоди зі сторони УГА. Осип був членом редколегії органу ревкому УГА – газети "Червоний Стрілець" і керівником Бюро пропаганди І Корпусу УГА.

Так як більшовики не поспішали з ратифікацією союзного договору з УГА, то в кінці січня 1920р. О.Гачкевич їде разом з членом партії лівих есерів Орлівною в Київ для прискорення цього процесу. Оскільки керівництво більшовиків бойкотувало ратифікацію цієї угоди, то вони нічого реального не досягли, пересварились з ними і повернулись до Вінниці, обурені до краю на більшовиків. З того часу Гачкевич почав виступати за розірвання угоди з більшовиками. На пленарному засіданні ревкому УГА, яке відбулося у Вінниці в середині лютого 1920р., Осип Гачкевич доводив, що: "большевики обдурили нас, не додержали жодного пункту договору з 1 січня. Він твердив, що договір з большевиками нічим не різниться від ганебного договору з денікінцями, а тому й кінець його буде такий самий. І денікінці, і большевики одної матері діти – діти Москви, яка за весь час свого існування не додержала ні одного договору, який підписувала й на який присягала. Ми, підписавши договір, готові додержати його, але його потоптали самі большевики, тому й нас він нічим не зобов'язує. Треба шукати іншого виходу й над тим ми мусимо тепер подумати".

Гачкевич неодноразово контактував з емісарами уряду УНР, які конспіративно бували у Вінниці, для координації боротьби УГА проти більшовицьких "союзників" і об`єднання її з армією УНР. На вістку про те, що частини армій УНР (спiльно з поляками) розпочали похiд у напрямi Києва, комендант 2 бригади УГА сотник Ю. Головiнський – в порозумiннi з iншими старшинами, а серед них i чотовим О.Гачкевичем – органiзував у Вінниці протибiльшовицьке повстання 23-27 квiтня 1920 року. На жаль, усупереч плановi, не дiйшло до своєчасного об'єднання повсталих частин УГА з армією УНР пiд командуванням генерала Омеляновича-Павленка, i бiльшовики розгромили повстанців. У бою з бiльшовицькою кавалерією Котовського пiд Вiнницею 24 квiтня 1920 року загинув чотовий Осип Гачкевич, якому заледве минуло 26 років.

Син Осипа й Анни Гачкевичiв – Богдан Осип (нар. 12 сiчня 1920 р. у Львовi) пішов слідами свого батька, патрiота i вiйськовика, який бачив своє призначення у боротьбi проти Росії за самостiйну українську державу. Пiсля битви пiд Бродами старшина Богдан О.Гачкевич у складi Першої Дивiзiї УНА воював зразково, але, на жаль, в околицi Гляйхенбергу в Австрії його вiддiл був оточений переважаючими силами совєтської армії, де й у прориві поліг Богдан. Довго не знала мати про долю свого сина.
Анна Гачкевич (нар. 18 грудня 1898 року) – мама Богдана і дружина Осипа, за походженням з відомого в Галичині роду Баранів, одна з наших останніх шляхетних жінок, які несли свідомо жертви на вівтарі батьківщини у двох світових війнах. У Першій зазнала вона втрати свого чоловіка, у Другій – єдиного сина.

Під час Другої світової війни при утворенні Першої Дивiзiї УНА (дивізія "СС Галичина") Анна Гачкевич очолила Головну Жіночу Секцію при Військовій управі, що безпосередньо займалась формуванням дивізії. Після закінчення війни А. Гачкевич працювала виховницею української молодi в таборах перемiщених осiб у 3ахiднiй Нiмеччинi в 1945-1949 роках. Після десятиліть вимушеного навчання чужої молоді в корінній Польщі виховувала Анна Гачкевич рідну дітвору з правдивою посвятою.

Переселившися до США, проживала вона при родині своєї внучки Христини – дочки Богдана й Оксани Гачкевичів у Вайтголі, Пенсильванія. Ніколи вона не щадила свого часу, засобів, трудів, коли треба було послужити громаді. Всюди вирізнялась скромністю й відданою співпрацею. Навіть похилий вік не припинив активної участі Анни у загально-громадському намаганні нащадків українських поселенців зберегти себе на чужині й нести далі прапор визвольно-національної ідеї, за яку віддали життя її чоловік і син.

Померла Анна Гачкевич 20 липня 1990 р. в м.Вайтголі, США.

Михайло ЗОЗУЛЯ