Головна Історія Творчість Грицая Романа Михайловича

Творчість Грицая Романа Михайловича

309

 Ранок  понеділка видався похмурим. На небо насувалися чорні, дощові хмари, ніби попереджаючи про біду. Громом прогриміла страшна звістка над нашим селом, і кожен, хто її почув, здригнувся.

 
5 листопада 2012 року на 42 році обірвалося життя Романа Михайловича ГРИЦАЯ. Вчителя, музиканта, талановитого диригента, громадського діяча, доброго друга, люблячого батька та турботливого сина. Неможливо пережити людським серцем і визнати таку втрату. Здавалося б, ще жити і жити, творити, любити і радіти життю, але підступна хвороба завадила у здійсненні всіх життєвих планів. А планів було багато. Роман жив для своєї родини, для людей, для музики. Його талант музиканта може підтвердити кожен, хто з ним працював.
 
Лише рік пропрацював Роман Михайлович на посаді директора Народного дому, а як змінилося і зажило село: організовувалися вечори дозвілля для молоді, а ще створено хор – його дітище. І кожен поспішав, залишаючи різні турботи, на репетиції до Романа Михайловича. Здавалося, ця робота, яку він так любив, додавала сил, щоб боротися з підступною хворобою. А як горіли його очі, коли вибирали чергову пісню для хору, для дітей і обов’язково щось для Мартусі, для любої донечки. Своєю енергією Роман заряджав усіх і всі намагалися допомагати у роботі над концертами. Слухали і підтримували його всі: і ті, кому вісімдесят, і ті, котрим тільки виповнилося п’ять. У кожному Роман умів знайти іскорку таланту.
 
   В одній розмові Роман Михайлович сказав, що дуже йому подобаються колядки у виконанні хору в чотири голоси. І вже в січні був концерт, де звучали колядки і щедрівки у виконанні хору. А далі концерти,  приурочені Т.Шевченку, до Дня матері та останній – до 585 річниці села Полтва. На завершення цього дійства виконали хором "Достойноє" – зал стояв і в очах кожного бриніли сльози, відчуваючи, напевно, що це останній концерт Романа, бо здоров’я в цей час погіршилося. Ми просили відкласти концерт, але він відмовився і ще з більшою силою готувався до нього. Серце стикалося від жалю, коли він диригував, з усіх сил тримаючись на ногах. А ми не мали права підвести нашого керівника і співали не лише для людей, а насамперед для нього. А вже на наступний день Роман потрапив у лікарню.
 
Село завмерло в очікуванні на свого маестро: ось він прийде і знову завирує життя колективу, знову репетиції, для молоді – дискотеки, для дітей – музика і співи, для друзів – щирі розмови. Але здригнулося від страшної звістки.
 
Залишивши батьків та донечку, він ще залишив глибокий сум у кожному серці тих людей, які його любили, знали і поважали. Людина може прожити довге життя, але мало хто може заслужити такої слави і поваги від людей, як Роман в свої 42 роки. І це підтвердили люди, які прийшли його провести в останню путь. А людей було дуже багато. На подвір’ї вчительський хор, учасником якого Роман Михайлович був багато років, заспівав пісню, а вже біля домовини наш ансамбль виконав твір, який останнім вчили з Романом – це "Де Рось і Росава", в якому є такі слова:
 
"Ой, мамо, матусю, ти так не журись,
Ти краще у небо ясне подивись.
Там весну для тебе несуть журавлі 
І я з ними лину на білім крилі".
 
Ми будемо завжди виглядати тебе, Романе, і на крилах журавлів, і в наших снах, будемо чути в мелодіях і піснях, в шумі вітру і у краплях дощу, бо в нашій пам’яті ти не помреш ніколи.
 
Заплакало листопадове небо
Слізьми дрібними – нашими слізьми.
Не думали, що так миттєво
 Підеш від нас ти назавжди.
Ти так любив життя…
Ти – музикант від Бога.
У твоїм серці музика жила.
Але потрібно було Богу тебе забрать –
Для вічного життя.
Тебе завжди ми будем пам’ятати,
Ти житимеш у музиці й піснях,
Й до нас, на Землю, будеш повертатись
В дощах осінніх і у наших снах.
 
Оксана ВОВЧАК, вчитель української мови і літератури НВК "Полтвівська ЗОШ І-ІІ ст.- ДНЗ"