Головна Культура Любов і творчість Софії Караффи-Корбут

Любов і творчість Софії Караффи-Корбут

501

Цьогоріч у Львівському видавництві "Апріорі" вийшла друком нова книга Богдана Гориня "Любов і творчість Софії Караффи-Корбут". А днями у Буському районному Народному домі відбулася її презентація, на яку прибули гості з Києва та Львова: автор Богдан Горинь (до речі, це не перший приїзд письменника до Буська) з дружиною Оксаною, розпорядник творчої спадщини Софії Караффи-Корбут Василь Валько, директор видавництва "Каменяр" Дмитро Сапіга, поет Богдан Чепурко та упорядник книжки, член Національної спілки журналістів Мирослав Левицький. Сюди завітали заступник голови Буської районної ради Богдан Гринишин, краєзнавці, бібліотечні працівники, мешканці Куткора, громадськість Буська. Гості побували у краєзнавчому музеї Бущини (на знімку у центрі), де чільне місце відведене творчості нашої землячки, відомої мисткині-графіка з Куткора. Ведучими заходу були директор районної бібліотеки Оксана Стецик та методист Леся Вовк. Присутні змогли придбати видану книгу. А бібліотечні фонди поповнились  новими виданнями.

Софія Караффа-Корбут (на знімку справа) прожила багате творче життя, залишились її унікальні роботи та ілюстрації до творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та багатьох інших письменників. За своє життя вона не отримала жодної урядової відзнаки, лише у 1967 році здобула найвищу міжнародну нагороду за ілюстрації до Шевченкового "Кобзаря".

Про свою знамениту землячку бущани дізнались більше лише після її смерті. За межу вічності вона відійшла 29 листопада 1996 року, а вже у 1997 у журналі "Дзвін" виходить публікація Романа Горака "Її дорога на Афон". До 80-річчя від дня народження Софії Караффи-Корбут у 2004 році у цьому ж журналі Оксана Думанська друкує біографічний роман "Графиня з Куткора", однойменна книга побачила світ у Львівському видавництві "Каменяр". Того ж року  видавництво друкує книгу спогадів Орисі Матешук "Незабутня Софія Караффа-Корбут". А вже цьогоріч Богдан Горинь (на знімку зліва) видає нову книгу про нашу видатну художницю. Це документальний роман-колаж у двох частинах, світ побачила поки що перша книга. У ній – висвітлення складного, сповненого тяжкої творчої праці й емоційних переживань, життєвого й творчого шляху видатної української мисткині, яка, за визначенням Людмили Семикіної, "була каріатидою (основою, підпорою. – Ред.) української графіки другої половини ХХ ст.". У ній – стосунки між мистецтвознавцем та художницею.

"Замкнутий спосіб життя мисткині був причиною породження багатьох, далеких від правди, легенд, – роздумує автор. – Одна з них полягала в тому, що Софія Караффа-Корбут "як справжній мистець свідомо відмовилася від одруження, аби рутинна сімейна проза не завадила високій поезії творення. Це твердження не має нічого спільного з художницею, в душі й серці якої вирувала енергія й пристрасті жінки, для якої чужим і неприйнятним було затворництво". Автор переконаний, що пропонована книга подарує читачам зустріч з абсолютно невідомою Софією Караффою-Корбут.

У передмові Богдан Горинь пише, що стрижнем документального роману-колажу є листи художниці до близьких її серцю людей, рідних, друзів та знайомих, – більшість з листів вперше подані у книзі.

Гортаю сторінки нового видання. У ньому – світлини мисткині, створені нею листівки, і листи, листи, листи… А в них – її почуття, переживання, сподівання, надії. "Моя любов. Бувають в мене хвилини такої великої світлості в душі, що мушу закривати очі. Боюсь, люди бачать, як із мене проміниться, як із мене струменить синім вогнем радість. І хочу я в такі хвилини відкривати очі тільки тим, яких люблю, хочу їм дарувати, як квіти, те синє світло, хочу, щоб і їм стало в душах аж лоскотно від того голубого вогню, який горить в мені…".

Або в іншому місці: "…Ти є мій найрідніший. Не відбирай мені себе, бо не зможеш. Я заховала Тебе так високо, держу так глибоко, що не дістанеш. Нехай вже будеш мій. Ну, нехай, Данушко. Ти для мене є все найкраще, що лиш я мала в житті, може, навіть не можна охопити умом, як дуже тут серцем тільки можна…

Але я і Ти – це одне спільне життя, не можу розривати, бо обом буде боляче, а не розірветься, я чую, що і за 200 років Ти будеш мені моїм найбільшим товаришем – моїм всім, як сьогодні. Мені з Тобою було найбільш радісно за все життя і найбільш боляче…

Слухай, моє Серце, – я знаю, я вірю, що тому, що я так Тебе люблю, так якось, що аж мені страшно, – тою моєю любов'ю я відкуплю всі свої провини, я дістану повне прощення, бо то дуже моцна і дивна річ та моя любов. Я вірю в неї. Подивись мені в очі, Данку, подивись так аж до дна душі…"

Цікавою є історія збереження цих листів. Вперше мистецтвознавець Богдан Горинь зустрівся із художницею-графіком Софією Караффою-Корбут восени 1959 року після семінару у Львівській Спілці художників. З того часу вони часто зустрічались, мисткиня надсилала йому листи, в яких оповідала про свої почуття. Ці, списані її почерком, аркуші паперу їхали з ним і в мордовські табори, куди мистецтвознавця, письменника, правозахисника, громадського діяча, активного учасника руху шістдесятників Богдана Гориня, який організовував друк і поширення самвидаву, тодішня каральна система відправила, звинувативши в антирадянській діяльності. Мати, випроводжаючи сина в далеку дорогу, спакувала у валізу білизну, теплі речі, щось з харчів, не зауваживши, що під картоном на дні зберігаються листи. Велике переживання мав Богдан Миколайович у таборі, боячись, щоб листи і записки художниці не пропали, – їх довірив політв'язню Дмитру Іващенку із Луцька, який, відбувши термін, повертався додому. І яким же було розчарування Богдана Гориня, коли після звільнення, зателефонувавши до Дмитра Полікарповича, почув у відповідь: "Я не знаю про ніякі листи, я нічого не перевозив і нічого в мене немає" (колишній політв'язень добре пам'ятав про прослуховування телефонів тодішньою системою, а Богдан Горинь про це забув). Довгі часи не відав про долю листів. І тільки за незалежної України, знову зателефонувавши на Волинь, дізнався, що листи вціліли. Відтоді його мучила думка, що ця епістолярна спадщина великої мисткині має бути опублікована і збережена для поколінь. Пишучи тритомник мемуарів "Не тільки про себе" і згадуючи в них про Софію Караффу-Корбут, автор вирішує написати про художницю окрему книгу. Як виявилось згодом, матеріалу вистачить на два томи.

Виступаючи на презентації, Богдан Горинь зауважив, що доля розпорядилась по-своєму, поставивши поряд два імені: геніального поета Тараса Шевченка та ілюстратора його творів Софію Караффу-Корбут, – у наступному році відзначатимемо 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря та 90-річчя від дня народження мисткині з Куткора.

Про значимість книги та постаті відомої художниці відзначали розпорядник її творчої спадщини Василь Валько, директор Львівського видавництва "Каменяр" Дмитро Сапіга, який був першим читачем книги і до порад якого дослухався автор, керівник відділу культури і туризму Людмила Ціхоцька, поет Богдан Чепурко, краєзнавець Михайло Зозуля, Роман Бучко, який зачитав вірша, присвяченого Богдану Гориню.

Лариса ГАРАСИМІВ

Р.S. На форумі видавців, який нещодавно відбувся у Львові, документальний роман-колаж Богдана Гориня "Любов і творчість Софії Караффи-Корбут" ввійшов у двадцятку найкращих творів.