Головна Культура На Львівщині переселенець із Донбасу розповів, як на Донбасі ненавидять все, що...

На Львівщині переселенець із Донбасу розповів, як на Донбасі ненавидять все, що українське

312

На електронну пошту редакції "Буського порталу" надійшов лист від переселенця із Донбасу Володимира Просянка, який зараз мешкає у селі Топорів Буського району на Львівщині. Подаємо текст листа.

"Мені 60 років, народився на Донбасі. Спочатку був дитячий садок, школа, комсомол, потім – інститут, служба в МВС (колонія строгого режиму), майже чверть свого життя я прожив у США. Коли приїхав в Україну, був здивований усім. Бажав змін, почав знайомитись із політичними партіями, але там тільки потрібні люди із грошима, тобто простому вчителю, інженеру, чи лікарю із їх посадовими окладами у політиці робити немає нічого. Тоді гроші мали самі "братки" із 90-х. Та й у сьогоднішній час появилися сучасні.
Коли побили студентів, поїхав на Майдан. Ось там був дух справжньої України, там були незламні і щирі люди. Це словами не передати. Зараз у нас на Донбасі у всіх бідах звинувачують Майдан. Патріоти України виїхали звідти, залишились ті, які думають, що вони годують всю Україну, а можливо і увесь світ. Вони лютою ненавистю ненавидять все, що українське. Це словами не передати. 
Наша родина не змогла там жити, ми виїхали звідти. Знайшли хатинку у Топорові, яка доступна по нашим коштам і майже три місяці ми тут мешкаємо. Люди хороші, доброзичливі, на Донбасі таких вже нема. Живи і радій! Але ось моя "американська" душа теж не може ніяк заспокоїтись. У нашому селі Топорів майже 5 років немає лікаря, а моя дружина лікар, каже, що може робити та приносити людям користь, а їй кажуть, що нема місця. Тут багато можна чого казати, я ж служив у МВС і знаю, як здобувається оперативна інформація. Можете і Ви її здобути, походіть по ринку у Буську, поспілкуйтесь із людьми, вони Вам підтвердять, що влаштуватись лікарем ще три місяці тому, треба було дати 15 000 гривень, медичною сестрою 7 000, санітаркою – 3 000. Невже такі люди брехливі? Запитую у них, чи хтось із них не давав лікарю хабаря? Не має таких. А дороги які? Люди кажуть, що керівництво для себе тільки будує. Виникає питання: а що ми самі для себе робимо? Надіюсь, що зі мною погодяться бужчани.
Я бачу, що в країні нічого не міняється. Про те саме верховенство права вже забули. З корупцією боротьба не ведеться. Партії, які є, бажають бачити в своїх рядах людей із грішми. Виходить, що боротьбу треба продовжувати. А так вже хочеться справедливості і миру…"