Головна Культура Тритомний роман-колаж Богдана Гориня

Тритомний роман-колаж Богдана Гориня

334

Роман присвячується учасникам руху шістдесятників. Він багатоплановий, осягає роки 1955-1990. На сторінках поміщені нотатки, листи, спогади, щоденники, фотографії та інше. Назвою "роман-колаж" автор підтверджує, що події, змальовані у ньому, є правдиві, підтверджені архівними даними та очевидцями.

Зустрічі особисті з сучасниками  Івана Франка – Денисом Лук'яновичем, Михайлом Яцковим, Михайлом Рудницьким розкривають не лише їх творчість, але багато із особистого життя. Уже з першої книги бачимо автора в титанічній праці в наукових дослідженнях, в літературній та мистецькій критиці, в активній участі руху шістдесятників.

Багато нового, цікавого дізнаємося про Дмитра Павличка, Ростислава Братуня, Бориса Антоненка-Давидовича, Григорія Кочура, Ліни Костенко. Багато фотографій та листів з Дмитром Крвавичем, Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком. Залишаються в пам'яті записи із розмов з Софією Караффою-Корбут, Борисом Возницьким, Аллою Горською, Михайлиною Коцюбинською. Патріотизм та мужність передано з нотатків Василя Стуса, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Михайла Осадчого.

Ще, будучи учнем Ходорівської школи, вів щоденник. Автор згадує:

– Перший у своєму житті запис я зробив 5 березня 1953 р., навчаючись у дев'ятому класі. Нас, учнів-старшокласників, зібрали на подвір'ї школи разом із класними керівниками. Директор школи оголосив, що помер Й.В.Сталін. Частина вчителів почала хлипати у риданнях, частина мовчки витирала з очей сльози. Я не плакав і бачив, як мене з ніг до голови зміряв пронизливим поглядом директор школи. Здавалося, він намагався проколоти своїм поглядом мою душу.

Я прибіг до хати і першими словами до мами: Сталін помер. Мама відповіла:

– Здох, і слава Богу.

До кожного запису є коментар, як доказ.

– Сталін спричинився до того, що всю мамину родину вивезли у Казахстан, де померли мої дід та баба. Там усе ще караються дві мамині сестри і брат. За  Сталіна нас усіх чекала така ж доля.

Навчаючись у Львівському університеті, він нерозлучний з бібліотеками. Заглиблення у книжки, його начитаність рано формували майбутнього науковця, літературно-мистецького критика. Глибоко науковий аналіз подає багатьом творам літератури та мистецтва. Високо оцінює нові збірки, не диктовані з'їздами КПРС, Д.Павличка ("Бистрина", "Днина", "На чатах", "Жест Нерона"), І.Драча, В.Симоненка, В.Стуса.

Працюючи науковцем в Будинку народної творчості, заглиблюється в мистецтво, тримає тісні зв'язки з художниками і скульпторами. Так, пізнавши творіння скульптора Теодозії Бриж, зауважує, що вона цікава в першу чергу тим, що всі пластичні засоби підпорядковує задуму. Тому вона ліпить задум, а не натуру, тому в її творах немає випадкових, зайвих  деталей і тим пояснюється досконалість її пластики.

Гарні, дружні відносини були з Софією Караффою-Корбут. Богдан Горинь високо оцінює її шедеври "Іван Вишенський", "Кобзар", "Лісова пісня". За його висловом, вона була каріатидою української графіки 60 років.

Зроблений аналіз творінням Леопольда Левицького, Дмитра Крвавича, Олени Кульчицької та інших. Читаєш розділи "Тихий і громовий голос Василя Симоненка", "Знайомство з Олесем Гончаром", "Двигун руху шістдесятників" і перед нами повстають талановиті, відважні лицарі: Іван Світличний, Борис Антоненко-Давидович, Василь Стус, Євген Сверстюк, Алла Горська.

Ми зрозуміємо, чому саме І.Світличному вдалося досягти консолідації творчих індивідуальностей, чому саме він, а не хто інший, став головним двигуном руху шістдесятників. Відповідь: одна з найголовніших рис його творчої натури – енциклопедична освіченість, поєднана з постійним прагненням поповнювати знання з історії, літератури, мистецтва, філософії, мовознавства.

У другій книзі в розділах "Нова небезпека", "Повернення у велику зону", "У концтаборі №11" розкрито всю трагедію української інтелігенції в часи комуністичної диктатури.

Оптимістично та з вірою читач перечитає третю книгу "Не тільки про себе". В ній передчуття неминучих змін, крижаний моноліт скресає. Впевненості та радості передають сторінки "На шляху до незалежності" "Напередодні нової доби".

Перечитуючи цю фундаментальну книгу-роман, відкриваєш багато нового, достовірного про важкі часи сталінської диктатури, заряджаєшся вірою та надією на краще наше майбутнє.

Роман Бучко,
член Товариства "Бужани"