Головна Листи Чи дійсно Буська районна лікарня доброзичлива до дитини?

Чи дійсно Буська районна лікарня доброзичлива до дитини?

442

Довгоочікувана і така бажана вагітність настала за 1,5 роки планування. Це було чудом, бо в мене проблеми по жіночому і кожен день в мене починався прийомом гормональних препаратів. 15.12.2016 р., за тиждень до приблизної дати пологів мене поклали у пологове відділення Буської ЦРЛ (м.Буськ, Львівська обл), щоб я була під наглядом лікарів, бо голівка дитинки була вже досить низько.. Останній час все протікало досить добре, аналізи і КТГ були ідеальні, тому я з нетерпінням чекала зустрічі зі своєю донечкою. Але…

   17.12.16 вдень я відчула легкі перейми і пішла до лікарки на огляд. Вона сказала, що шийка ще не готова і відправила мене в палату очікувати свого часу. Я була дуже рада, що ось-ось настане довгоочікувана зустріч з моїм малятком. Тим більше, що обіцяла чоловікові і родичам найкращий подарунок на св. Миколая. Але в 11 год вечора у мене почались яскраво-червоні кров’янисті виділення. Я відразу ж побігла до чергової лікарки, бо знала, що моя лікарка не візьме трубку ввечері. Чергова лікарка оглянула мене і сказала: «це нормально. Це виділення з шийки матки. Організм готується». Я кажу: «але ж це червона рідка кров, хіба так має бути?». Вона відповіла крізь зуби «це нормально!», і відправила мене в палату. Мої болі наростали і в 4 год ночі я більше не витримала. Перейми були по 1 хв з інтервалом у декілька секунд. Я пішла і розбудила акушерку, чергової лікарки десь не було. Я розказала про своє самопочуття, вона мене оглянула і сказала «відкриття тільки 1 палець, якщо вас зараз так болить, то я не знаю як ви витримаєте справжні перейми. Йдіть ляжте і розслабтесь».
В 7.00 ранку 18.12.16, на терміні 39 тижнів і 3 дні у мене сталась сильна кровотеча. Я тільки встигла вийти з палати і кричати, щоб допомогли мені, бо сили кудись зникли. Поки мене завели попід руки до оглядової, я залишила за собою струмочок крові. Ще 20 хв наді мною стояли і думали чи викликати мою лікарку, чи це кров «з шийки матки». Далі я пам’ятаю все смутно. Знаю лише, що на екстрений КР лікарі збирались більше 2-х годин, під час яких я втратила дуже багато крові, і знадобились донори.
Найгірше і найболючіше – я втратила своє Золотко. Не дочекавшись лише 4 днів до терміну пологів.
Після того, як я відійшла від наркозу, і спитала як моя дитина, мені відповіли «добре, що ще тебе врятували» і «дякуй, що не викинули матку».
Те, що я відчула тоді, не побажаю найзлішому ворогу. Це відчуття нерозуміння, істерики, гніву і спустошення одночасно. Мене розривало зсередини і я звинувачувала Бога в жорстокості.
Дві доби після операції я лежала навпроти родзалу і чула крики новонароджених немовлят і голоси щасливих матерів. Це дуже боляче. Я про таку зустріч мріяла всю вагітність, але їй не судилось статись.
За проханням мого чоловіка мене перевезли чуть далі від родильних залів, де я пролежала до 26.12.2016, поки мене не виписали. В принципі, а чому мене там тримати? Надто проблемна пацієнтка для них: гроші не даю, постійно плачу…
Моя лікарка заспокоювала мене, мовляв, «будуть у тебе ще діти», але я хочу СВОЮ донечку, ту, до чиїх рухів я звикла, з якою я говорила під час вагітності і обіцяла, що все в нас буде якнайкраще. Жодна наступна дитина (якщо вона буде) не заповнить той кусочок душі, де тепер залишилась порожнеча і біль.
Я не знаю, кого звинувачувати в тому. Бо зараз з’явилось багато «якби». Якби я зробила зразу скандал, коли побачила кров, чи поїхала додому до своєї лікарки, чи може пішла на УЗД, як тільки почула перейми, можливо все б було зовсім по іншому. Та я довірилась лікарям… І цього вже не змінити. Я відчуваю велику провину перед донечкою, що не змогла привести її у цей світ і дати все найкраще, як обіцяла.
В історії хвороби поставлений діагноз – «раптове відшарування плаценти». Та чи воно було таке раптове? Якщо я ще в 11 год. вечора (17.12.2016) підходила зі скаргами на кровянисті виділення, а коли цілу ніч корчилась від болю, мені порадили «розслабитись». До речі, коли лікарі, не поспішаючи збирались на кесарів розтин, моя дитина повільно помирала, бо, згідно з історією хвороби, 18.12.16 о 9.10 год. серце моєї дитини ще билось… А операцію почали робити лише в 10 год. Ось так: я лягала в лікарню здоровою і щасливою жінкою, а вийшла звідти без дитини, покалічена і розбита. До речі, Буська ЦРЛ має статус «Лікарня, доброзичлива до дитини»…
Надіюсь, моє Сонечко зараз у кращому світі, бо цей світ надто жорстокий.
Мешканка м.Буськ