Головна Листи Це потрібно живим!

Це потрібно живим!

432

Окрилена звісткою, що в колишньому палаці графа Бадені відкривається одноденна історико-краєзнавча виставка, спішу на зустріч з минувшиною. Хвилююся: на цьому подвір'ї я вдруге за все своє майже 60-річне життя в старовинному Буську. Перший раз це було в січні 1992, коли український народ готувався до 73 річниці Великої Злуки. Тоді тут дислокувався один з гарнізонів Прикарпатського Військового Округу (ПрикВО). Після проголошення незалежності України ті, хто почував себе істинним українцем, хто хотів прислужитися до розквіту землі, котра зростила і годує його, ставали під національний прапор молодої суверенної держави. Мені, як кореспонденту газети "Воля народу", випала честь писати про цю урочисту подію.

Стоп! Сьогодні також свято – 22 річниця Незалежності. Ловлю себе на думці: чи не з цієї нагоди ота виставка? Біля хвіртки мене радо зустрічають Зіновій Павлик, Володимир Ступак, Іван Нагорний, Віктор Пенцак та інші члени районного Товариства "Бужани" – ініціатора й організатора виставки. Виявляється, я – перший відвідувач: до наміченого часу ще цілих десять хвилин!

Експонатів – очі розбігаються! В обох кімнатах. Не стану про них говорити. Про це красномовно написала юна відвідувачка Адріана Гаєвська в своєму репортажі. Скажу тільки одне: будь це документ чи фотографія, а чи віднайдене в землі в ході розкопок  домашнє начиння – всі вони живі свідки минулого історичного міста в Україні з прапредківських часів під назвою Бужеськ – Буськ! Іван Нагорний, Зіновій Павлик, Михайло Зозуля, Тарас Дишкант можуть розповідати про них цікаво і довго. Кожна з цих речей пройшла не тільки через їхні руки, але й через призму сердець. Схиляю свою сиву голову перед членами "Бужан" за їх багаторічну кропітку пошукову роботу, як рівно ж і перед тими людьми, котрі йшли назустріч ентузіастам, віддаючи свої домашні реліквії, котрі допомагали в археологічних розкопках трьох колишніх міських городищ. Розуміли: це для потомків – тих, хто житиме після них на цій землі, хто радітиме сонцю, всьому живому, примножуватиме славу роду людського.

Мозок свердлить насущне: коли ж, нарешті, в Буську буде свій музей, як це, скажімо, є у Винниках під Львовом? Доки сотні дорогоцінних експонатів, роздобутих таким нелегким трудом, поневірятимуться по закутках, підвалах, шукатимуть притулків у Львові? Доки?!

Що дасть постійно діючий музей нашій місцевості – розуміє кожен, кому дороге майбутнє краю. Місто, село, присілок, де ми народилися і зросли, – то наша мала Батьківщина. А з малого починається велике!

Любов ПОКІНСЬКА,
жителька м.Буськ (на знімку)