Головна Листи Як брехня стала “правдою”

Як брехня стала “правдою”

252

Пригадалася мені давня історія, яка відбулася в моєму рідному селі Йосипівці в далекому 1945 році. Десь під осінь з районного центру м.Олесько (тоді був Олеський район) прислали до села двох озброєних молодих солдатів із  військкомату, аби організувати кілька підвід для своїх потреб. Голова сільради пригостив хлопців свіжим молоком і вирішив виділити підводи з хутора Заставне, який за 3 км від центральної садиби. Щоб уникнути якихось непорозумінь між солдатами і власниками підвід, послав з ними чергового сільради – Мирона Гаврилюка.

Всі троє пішли в напрямку хутора стежкою понад річкою Покровкою. Видався напрочуд теплий сонячний день з літаючими сріблястими ниточками бабиного літа. Здавалося, ніщо не віщувало біди. Проте раптом їх зустрів град куль із автоматичної зброї, які посилалися із-за залізничного насипу. Для одного солдата ця золота осінь стала останньою.

А що далі? Вбивцями виявилися "червонопогонники", які п'яними поверталися з чергової антибандерівської операції. Роззброєного солдата, дядька Мирона і вбитого на возі під конвоєм допровадили в районний відділ НКВС. Там вимагали від них свідчень, що солдата вбили начебто бандерівці. Хоча ті відмовлялися, вбивці оформили зізнання, яке їм було потрібне, і під загрозою смерті змусили їх засвідчити своїми підписами. Вбитим виявився солдат на прізвище Горобець із Золочівського району Харківської області (з розповіді М.Гаврилюка).

Рідні вбитого, отримавши звістку про смерть, можливо, ще й досі оплакують сина і проклинають "убивць-бандерівців". Таких і подібних випадків було дуже багато.

Борис  ДУПЕЛИЧ,

с.Йосипівка