Головна Політика Що чекає українців у недалекому прийдешньому? Нова якість життя чи нові розчарування?

Що чекає українців у недалекому прийдешньому? Нова якість життя чи нові розчарування?

291

Президент Росії' Путін нині втішається новим амплуа – «собіратєля земель русскіх». Його «відкриття» в царині історії бентежать вчених-істориків. Виявляється (твердить той), ніякої України в нинішніх межах не існувало; просто від Одеської області до Луганської – це все «Новороссія». І, мовляв, ще у XVIII столітті відносили до «Но-вороссії» землі Війська Запорозького низового, які «сягали до гирла Дніпра і Дону», і ще багато інших земель, що взагалі є Україною. Якщо зазирнути у «Київський літопис» (1189 рік), то: «Україною названо територію поміж Південним Бугом і Дністром», до якої входили і нинішня Одеська та Миколаївська області. І ці землі називалися Україною ще тоді, коли навіть Москви не було (як і Росії). Новоросійська губернія була штучно створена царським маніфестом лише в 1764 році з адміністративним центром у Кременчуку. До складу такої державної структури віднесли українську частину -тринадцять сотень Полтавського і дві Миргородського полків – Гетьманщини і частину земель Війська Запорозького низового. І козацькі полки, і українське населення земель Війська Донського, Бєлгородської, Воронезької, Саратовської, Астраханської губерній, де воно становило більшість. Оце, прецінь, уся «Новороссія»! Цю войовничу колись вільну націю поневолив московський цар Петро І. Але для Путіна це нині, мабуть, нічого не означає.

Географією, яку сьогодні Владімір Путін, позичивши У Сірка очі, хоче реанімувати, посягнувши на свободу українців. Наслідки не забарилися. І це лише початок. «Вже нині зберегти свою людську, національну гідність у Криму стає неможливо», – зазначив Мустафа Джемілєв, лідер кримськотатарського народу. І нині, на початку XXI століття, кримські татари, корінний народ на своїй землі, стають ізгоями.

Так без бою зданий Крим, а відтак анексія півострова довели до кривавої бойні на південному сході країни. І така ситуація набагато складніша, ніж банально позбутися було недолугого президента Януковича. Бо замість того, щоб піднімати країну з руїн та хаосу, ухвалювати потрібні закони, мінімізувати вплив прокомуністичної гільдії в парламенті, як і безліч інших першочергових питань, тратимо сили в боротьбі із внутрішніми ворогами та зовнішнім агресором.

Президент П.Порошенко позиціонує себе не як радикал, а як поміркований центрист, політик-прагматик, розуміючи, що людям набридла нестабільність у державі, коли спокій можна тільки уві сні побачити. Тому Петро Порошенко посилав своїм виборцям зрозумілі меседжі – про мир, стабільність, безпеку, за нього й проголосувало більшість українців.

Уже на посаді Президента України Петро Порошенко зробив свій перший закордонний візит до Варшави на запрошення президента Польщі пана Броніслава Коморов-ського (з нагоди польського Дня свободи). Ба, нинішня Європа – це та омріяна стація, на якій обіцяв зупинитися пан Порошенко у своїй передвиборній президентській програмі. І їхав він туди не просто для того, аби з нагоди такої дати з паном Броніславом випити келишок «вудкі виборової», а радше профорсувати зустріч із Бараком Обамою, то і слоганом стали слова: «Аби точно звірити годинники київського і вашингтонського часу». Що така «звірка» відбулася у присутності президента ПольЩі, стало додатковими бонусами для тих, хто бачить Україну у великій сім’ї європейських народів, і це відповідає прагненням українського народу.

«Україна може стати життєздатною, процвітаючою демократичною державою, якщо її підтримає міжнародне співтовариство», – сказав глава Білого дому. «Я певен, що демократія в Україні розвиватиметься і Україна піде шляхом Європи. …Крим відновить свою свободу, буде українським, і Україна буде разом із Кримом», – підсумував Порошенко.

З Польщі Петро Порошенко відбув до Франції на запрошення президента Франсуа Олланда для участі в урочистостях із нагоди 70 річниці висадки союзних військ у Нормандії.

З нагоди цієї вікопомної дати на ювілейні урочистості до Парижа запрошені були близько чотирьох десятків світових лідерів – президентів, глав урядів, монархів, 1800 учасників бойових дій Другої світової з різних країн. І знаменно те, що вперше на такі урочистості був запрошений Президент України.

Політичним трендом свята в Нормандії стала обструкція російського президента Владіміра Путіна світовими лідерами. Річ у тім, що ВВП, рівно через 70 років висадки військ антигітлерівської коаліції у Нормандії, посмів висадити свій десант «особливого призначення» в центрі Європи, на півдні України. І всі побачили, що президент Росії тепер сам є яскравим уособленням того зла, з яким світ зіткнувся у Другій світовій війні.

Далебі, з урахуванням такого збурення політичного клімату у Європі (і світі) ніхто не мав ілюзій щодо того, як у цілому тут налаш-
товані до Росії. Всі були переконані в тому, що агресора Путіна чекає сувора опінія. І не помилилися. Бо політики найвищого світового рівня відверто демонстрували своє негативне «фу» до новітнього агресора – Путіна, президента Росії. Коли українського Президента, пана Поро-шенка, зустрічали, як жаданого гостя, висловлюючи йому всіляку підтримку і щирі співчуття у зв’язку з агресією Росії. Це було висловлювання світової підтримки суверенній Україні. І ми були свідками, як твориться велика європейська політика з участю України. Ніхто вже цього не заборонить. І злий демон в особі Путіна чи не вперше відчув свою цілковиту безпорадність.

Продовження такого «виховного» елементу лідерів світової економіки щодо Росії продемонстрували в Брюсселі на засіданні «Великої сімки». Ситуація в Європі, спричинена агресивними діями Росії щодо України, змусила світових лідерів «Великої вісімки» перетворити її на «Велику сімку»; президента РФ Владіміра Путіна виключили з престижного клубу світових лідерів.

Тим часом прем’єр-міністр Великої Британії Девід Камерон, перебуваючи в Нормандії, йшов на зустріч із наміром передати Путіну «дуже зрозуміле і сильне послання» про ескалаЦію ситуації в Україні, про важливість розвитку відносин між Росією та урядом України. Врешті, під час такої конфіденційної зустрічі з Путіним британський прем’єр виповів йому весь накипілий негатив і пішов, не подавши руки. Але «акулам пера» світових ЗМІ слово в слово усе оповів.

З не менш складною проблемою зіткнулися організатори урочистостей при вирішенні питання: хто буде сидіти поруч із російським президентом на почесній трибуні? Більшість світових лідерів від такої «честі» відмовилися, включно з Бараком Обамою, британською королевою Єлизаветою II. Не хотіли почесні гості з’являтися разом із Путіним на спільних фотографіях з урочистостей. Як зазначає німецька газети «Більд», за кулісами підготовки до святкування в Нормандії відбувалися «інтенсивні дискусії про те, яким чином Захід у рамках протоколу може висловити протест проти анексії Криму та дій Росії в Україні». Врешті світові лідери, заклопотані дисгармонією щодо українсько-російських стосунків, дали зрозуміти Путіну, що немає для нього місця у пристойному товаристві.

Відразу після виборів Порошенко пообіцяв в інавгураційній промові представити план «антитерору», скерованого на врегулювання збройного конфлікту на Донбасі.

Від позитивного його вирішення залежатиме не лише майбутнє самого пана Президента, а й України вцілому. Ситуація на Донбасі залишається украй напруженою: місцева влада бездіяльна, гинуть люди, заблокована інфраструктура, вантажівки з російськими диверсантами і зброєю щоночі перетинають державний кордон.

А ще: люди не вірять партіям, їх лідери розгублені і крім як проголошувати набридлі політичні лозунги та гасла, ні на що більше не здатні. Либонь не випадково, коли з-поміж двох десятків професійних піарників народ обрав главою держави Петра Порошенка, за яким немає галасливих партій, а мо’ й ніякої немає.

Можливо, це і врятує Україну, коли перед фактом внутрішніх та зовнішніх загроз ми всі зрозуміємо, що необхідна єдність і співпраця, а не безглузде протистояння та ворожнеча. Коли вести міжпартійну боротьбу стає більшим злочином, ніж воювати із зовнішнім агресором, бо треба рятувати країну: забезпечити незалежність і територіальну ілісність, людям гарантувати сво-оду і гідність. Майдан, Небесна Сотня нам показали, якою має бути Україна. Бо не важливо, що ми робимо: засіваємо ниву, вкладаємо тротуарну плитку – головне, аби знали, що робимо усе для України.

Це добре, що новообраний Президент розуміє своє першочергове завдання – закінчити війну на сході, бо інакше ця війна може перерости в партизансько-громадянську, без початку і кінця. Особливо, коли врахувати, що там діють не лише заїжджі, а й задурені, зашорені місцеві «колоради». Вони як вогню бояться бандерівців і «Правого сектору». Отже, боротися у сфері ідеології буде найскладніше: переконувати у зворотному – марно, настільки воно уже в’їлося в плоть і свідомість тамтешніх людей. І далі будь-яку стрілянину і, не дай Боже, втрати віднесуть на рахунок праворадикаль-них партій. З таким контингентом доведеться не лише боротися, а й жити. А нині ми програємо в сфері мови, інтернету, телебачення. Переконаний: не виграємо інформаційної війни, то ми і таку війну програємо. А це Україна, це наша земля.

Що чекає українців у недалекому прийдешньому? Нова якість життя чи нові розчарування? І вже невдовзі може все прояснитися. Важливо, аби швидко набрати певних обертів. І, як обіцяв Президент у інавгураційній промові, ключовими словами будуть – «Донбас» і «Антитерористична операція». Виконання обіцянок обернеться в цілому південно-східному регіоні миром та безпекою. І Гїетро Порошенко дефакто стане Президентом усієї України; народ йому гратулює довірою та підтримкою.

Іншим стратегічним завданням Порошенко для себе обрав вибудовування нової парламентської (електоральної) більшості – як інструмент поглиблення співпраці з урядом та народом, оскільки діючий парламент уже нікого не представляє – суспільство стало іншим, країна не та. Нині треба працювати швидко, високоякісно і без саботажу.

Іван ВАНАТ «ВЖ»