Головна Свято Що святкуємо 23 лютого? Історичне тло: 95 років тому

Що святкуємо 23 лютого? Історичне тло: 95 років тому

294

Якби хтось зараз запитав тих, хто святкує цей день, — а які, власне, реальні події послужили причиною для встановлення цього свята, впевнений, що понад 90 відсотків взагалі не відповіли б на це запитання. А хтось би сказав, що цього дня 1918 р. Червона армія зупинила німців під Псковом. Хоча історики до цього часу не знайшли там ніяких слідів бою. Бо насправді там і не було бою. То що ж стоїть за датою 23 лютого 1918 року?

З'ясувати істину допо­ма­гає нам авторитетний свідок, він же і творець Червоної армії, – В.Ленін. 25 лютого 1918 року він публікує у «Правді» статтю «Важкий, але необхідний урок», в якій пише про ситуацію тих днів (тут і далі переклад з рос. – Авт.): «до болю ганебні по­відомлення про відмову пол­ків утримувати позиції, про відмову захищати навіть нарвську лінію, про невико­нання наказу знищити все дощенту при відступі; не говоримо уже про втечу, хаос, безрукість, безпоміч­ність, нехлюйство… у Радян­ській республіці немає армії». Що ж виходить: 23 лютого молода, повна рево­люційного ентузіазму Чер­вона армія здобула свої перші перемоги під Нарвою і Псковом, а Ленін наступ­ного дня пише про відмову військ захищати нарвську лінію, їхню втечу, хаос, недбальство?

Не вірити Леніну немає ніяких підстав. Фактично під Нарвою Червоної армії як такої не було. Там були залишки старої армії під коман­дуванням генерала Парського та більшовиць­кого комісара Бонч-Брує­вича і зведений загін бал­тійських матросів під ору­дою Дибенка, який від­мо­вився підпорядкуватися їм, заявивши, що «братішки самі розберуться з німчу­рою». Однак при набли­жен­ні німців моряки по­гро­мили винні склади і швидко відступили аж до Гатчини, де захопили еше­лон, при­че­пили до нього цистерну зі спиртом і ру­шили на схід. Подорож су­проводжу­валась пия­ти­кою, розгулом і збройними ін­цидентами. За це Ди­бенко був звіль­нений з поста наркома. Тільки у травні в Самарі Дибенко вирішив покая­тися, він був переданий до револю­цій­ного трибуналу за здачу Нарви.

Німці без особливих зусиль захопили Псков і Нарву й далі фактично не рухались, оскільки Ленін 24 лютого наполіг на прий­нятті їхніх ультимативних вимог. З березня у Бресті було підписано мирний договір, за яким Росія, ви­плативши Німеччині ве­личезні контрибуції, сепа­ратно вийшла з війни.

Громадянська війна вия­вилася надзвичайно кривавою. У ході цієї війни загинуло від 8 до 13 млн. людей. Тому треба було творити міф про Червону армію як захисницю бать­ківщини від зовнішнього агресора. Цей міф про­звучав у наказі голови РВРР Троцького в 1923 р. Після усунення Троцького патро­ном армії став Ста­лін, який у «Короткому курсі історії ВКП(б)» 1938р. відреда­гував «наро­джен­ня» Чер­воної армії, а в 1942 р. ви­клав його так: «Молоді за­гони Червоної армії, які вперше вступили у війну, наголову розбили німе­цьких загарбників під Пско­вом і Нарвою 23 лю­то­го 1918 року». Відтоді кіль­ка десятиліть поспіль радян­ська пропаганда вби­­вала цю фальш у го­ло­ви своїх гро­мадян. Мало того, її релікти залишились і після розпаду СРСР. 1993р. у Росії за прези­дент­ства Б.Єльцина було ухвалено закон «О днях воинской славы и памятных дат Рос­сии». 23 лютого в ньо­му визначалось як «День по­беды Красной армии над кайзеровскими войсками Германии (1918 год) – День защитника Отечества». Лише в червні 2006 р. Держ­дума Росії про­голосувала за зміну ре­дакції назви дня. Вона пу­блічно визнала, що ні­яких перемог 23 лютого 1918 р. не було, і замаску­вала день га­небної пораз­ки «Днём защитника Оте­чества».

Наслідуючи «старшого брата», президент Леонід Кучма 1999 р. і собі видав Указ «Про День захисника Вітчизни», в якому зазна­чено: «Враховуючи чис­ленні звернення громад­ських організацій, вете­ранів війни та з метою сприяння патріотичному вихо­ванню молоді, поста­новляю установити в Ук­раїні свято – День за­хис­ника Вітчизни, яке від­зна­чати щорічно 23 лютого».

Можна було б вітати намір президента Л. Кучми установити свято «з метою сприяння патріотичному вихованню молоді». Та хіба можна виховувати патріотизм на чужому брехливому міфі?

Микола ГВОЗДЬ», «ВЖ»