Закликає лікар, еколог Ярослав Коваль, вкотре пропонуючи власний проект саморегульованої системи очищення сільської місцевості від хімічного забруднення і сміття (санітар села). Можливо, цим зацікавляться голови місцевих рад, які нині плідно працюють за підтримки ПРООН. А той варто звернутись до нашого народного депутата – це ж готовий законопроект!
Колись відомий нобелівський лауреат Нільс Бор зронив зловіщу, але таку правдиву фразу: "Людство не загине в атомному кошмарі – воно задихнеться у власних відходах. Як у воду дивився…
Справді, утилізація відходів життєдіяльності протягом останніх десятиліть стала однією з найсерйозніших проблем, що їх має вирішити людство, аби не "втопитись" у смітті. І коли громадяни розвинених держав вже давно встигли заробити мільйони на переробці відходів, то у нас досі "розруха в головах", не знаємо, що робити з цим сміттям, яке обступає звідусіль. Натомість ми старанно закопуємо його у землю або ж "по-господарськи" викидаємо шкідливий непотріб до річок чи на узлісся – подалі від власних обійсть. Особливо неприваблива картина весною, коли відкриваються у всій красі результати людської діяльності.
Отож настав час самим себе порятувати, бо іншого не дано. Місячники, акції – це добре, але проблеми не вирішують. Голова профільного комітету ВР, наш депутат Ірина Сех з цього приводу каже таке: "Державної програми поводження з побутовими відходами немає, навіть немає зведеної інформації щодо ситуації зі сміттєзвалищами, а це означає, що цю проблему багато років просто ігнорували. Тому вже час вирішувати її на законодавчому рівні".
Як це зробити на рівні кожного села, власне, і пропонує наш земляк Ярослав Коваль, вкотре нагадуючи про свій проект. «Санітар села». Слово автору.
Не так давно за часів колгоспного ладу, коли все було нічиє, особливо в останні роки, металобрухту ніхто не збирав. Навіть змагання учнів в школах зі збирання металобрухту і макулатури не допомагали. Проблему розв'язали заготовачі металобрухту. Тоді можна було побачити звичну картину, коли усі – від бомжів до господарів – підводами, легковими авто, тачками, на роверах везли металобрухт на заготівельні пункти. В такий спосіб очистили довкілля від металевого непотребу. А теперішні українські олігархи на експорті металобрухту заробили свої перші мільйони доларів.
Подібне можна зробити з іншими відходами: пластиком, ганчір'ям, залишками хімії в різноманітних ємкостях. На ентузіазмі, закликах до екологічної свідомості, навіть репресивними методами з боку влади питання не розв'язати. Допомогти у цьому можуть гроші: як це не банально – бо поки людина не побачить власної вигоди, займатись цим не буде. Переконаний, нині підприємливі люди знайдуться.
У наших селах, містечках стало модним встановлювати сміттєві урни, щоб туди мешканці виносили відходи, а сміттєвози періодично вивозили їх на загальний смітник. Здавалось би, задум добрий, але радянські традиції – моя хата скраю, – живуть і донині. Урнами користуються лише ті, хто проживає поблизу, а інші викидають сміття, як і колись, в канали, лісосмуги, річки, озера, біля автобусних зупинок, громадських місць тощо. І лише гроші можуть розв'язати проблему. Треба платити заготовлювачам за відходи, сортуючи їх – папір окремо, пластик окремо, склотару з харчових продуктів, інші відходи також окремо. Але платити стільки, щоб і здавачам, і заготовлювачам це було вигідно. І навіть урни для сміття будуть напівпорожні, бо сміття буде платним. Парадокс? Так, аби це пішло на користь екології, загальній культурі.
Ще один варіант: санітар села при кожній сільраді. Для цього пропонуємо прийняти Верховною Радою України Закон «Про Санітара села». Тому посаду необхідно узаконити при кожній сільраді, але не за кошти держави, а за кошти жителів сільради шляхом збору податку на місцеву екологію. Важливо, щоб ці гроші йшли лише на заробітну платню санітара села і більше нікуди, щоб ніхто не мав права використовувати їх навіть на найблагородніші цілі і в найскрутніших ситуаціях
Грошей багато не треба. За нашими приблизними підрахунками, вистачило б одної чи двох гривень на місяць з кожного мешканця. Така сума посильна для кожного. Зарплатня санітара повинна становити не менше 1000-1500 гривень на місяць. За 100-200 гривень ніхто не захоче працювати – яка плата, така й робота. Праця асенізатора (санітара) в усьому світі оплачується порівняно високо. Той же селянин – український селянин, який буде платити до 12 грн на рік на заробіток санітару села, змусить його працювати належним чином без жодних контролерів з боку держави.
Санітар села об'їжджав би підводою 2-3 рази на тиждень село, кожну садибу, збирав відходи, сміття, непотріб і вивозив за село, у визначене санітарною службою місце. Окрім цього, проводив би мінімальну екологічну просвітницьку роботу. Наприклад, це можна, а те ні. Пояснюючи все простими і доступними словами. Для цього санітар села мав би пройти хоч мінімальне екологічне навчання (наприклад, одномісячні курси). Підпорядкування – тільки інспектору з екології.
Окрім цього, варто зобов'язати його організовувати озеленення забруднених ділянок неплодовими деревами.
Зі своєю ідеєю (проектом) Ярослав Коваль обходив, і не раз, багато чиновницьких, і не тільки, кабінетів. Усі, до кого звертався за підтримкою, а це були і колишній голова обласної адміністрації, і церковні владики, навіть колишній міністр фінансів, – ніхто не відмовляв. Але й не допоміг. Бо – правильно – сам придумав, сам і реалізуй.
Можливо, зацікавляться цим проектом голови місцевих рад. Наш район серед тих, хто активно впроваджує програми місцевого самоврядування. А якби котрась з сільрад взялась за цю ідею і представила проект "Санітар села" на всеукраїнський конкурс.
Микола ІВАНЦІВ
