Степан Олексійович Андрусяк – старший науковий співробітник науково-дослідного інституту "Система" м.Львів. Він написав 200 наукових праць і статей, отримав 39 авторських свідоцтв на винаходи в галузі вимірювань і метрології, а також 3 патенти на винаходи в цих галузях науки. Наукову працю С.Андрусяк поєднує з літературною творчістю, має значний доробок – він відомий як автор п'ятьох поетичних збірок: "Вибране" (1999 р.), "Антиритми" (2001 р.), "Думки, сонети, рубаї" (2005 р.), "Молитва чужою мовою", (2003 р.), "Лементації" (2009 р.). В той же час він написав і видав власним коштом такі прозові твори: "Спогади політичного в'язня №154820 фашистських таборів смерті" (2002 р.), "Вікняни: з правіків до сьогодення" (2007) – історико-краєзнавче дослідження села Вікняни Тлумацького р-ну на Івано-Франківщині.
Народився Степан Андрусяк 19 серпня 1933 року в в с.Переволочна. Його батько Олексій, учасник німецько-польської війни, три рокми мучився в німецькому таборі для військовополонених, в 1942 р. повертається додому і трохи поправляє своє здоров'я. Влітку 1944 р. примусово мобілізований в Червону Армію, і вже 15 листопада 1944 р. загинув в боях за Ужгород. В Переволочній залишилася його дружина Настя з п'ятьма дітьми-сиротами у пошкодженій снарядом хаті та знищеній колгоспом господарці. Тодішній уряд на сиріт виділяв лише 7 крб з копійками. У нестатках зростали діти, допомагаючи мамі, старші піклувалися молодшими. Степан вже в дванадцятирічному віці косив траву, коли, як сам визнає в одному з віршів, за ростом був нижчим від неї. Після закінчення 7 класу в селі два роки господарював, допомагав мамі і пильнував за молодшими сестрами. Опісля продовжив навчання в Соколівській середній школі, щоденно долаючи 12 км за будь-якої погоди. Вчився добре, був кандидатом на одержання срібної медалі, якої не дали. Його випускна робота з української літератури була передрукована у тодішній районній газеті в Заболотцях як зразок творчої довершеності. В 1953 році поступив до Львівського політехнічного інституту, який успішно закінчив і одержав диплом інженера-електрика. За направленням працював аж в м.Муром (Росія), але через хворобу залишив роботу і повернувся додому. Згодом влаштувався на роботу в науково-дослідний інститут "Система", де працює ще дотепер. Будучи принциповим і справедливим, С.Андрусяк не міг змиритись з тоталітарним режимом, який підтримував послушних і відданих їй. Він часто вступав в суперечки з партійними керівними функціонерами, долав різні перешкоди, а із своїм науковим доробком міг би стати професором.
Ставши висококласним інженером-дослідником, С.Андрусяк захопився ще й поезією, але ніколи не друкувався аж до 1999 року як згадує: "Внутрішній спротив існуючій системі, який відчував все життя і який пронизував написані поезії, – спричинив те, що за часів совєтчини не могло бути й мови про оприлюднення хоча б найкращих із них". С.Андрусяк до ніяких партій і творчих спілок не входив. Свої книги, які видає власними коштами, як за обсягом, так і за змістом є вагомими. Та п'ята книга поезій "Лементації" (свого роду жалі, лемент, але не плач, не скигління) містить 550 сторінок тексту, складається з 13 розділів і включає в себе 316 віршів різного стилю. В поезіях переважають вірші інтимної та громадянської лірики. В книзі, крім 3 байок і поеми, поміщена балада "Соколівка-Балюхівка", яка за обсягом займає 167 сторінок, в якій є багато цікавих узагальнень з життя школярів, школи повоєнного часу. В книзі немало віршів, які присвячені святам Нового року, Різдва, Великодня. С.Андрусяк виявляє власне творче "Я" в літературній зрілості, його поезії привабливі і їх треба читати, роздумувати над ними.
На святкуванні 60-річчя Соколівської школи 15 чернвя 2008 року започаткувалась дружба – співпраця С.Андрусяка з Романом Баранським – ученим, педагогом, краєзнавцем, літературознавцем, вихідцем з с.Соколівка, яка плідно продовжувалась до 2010 р. Р.Баранський високо цінував поетичний талант С.Андрусяка, який зредагував і випустив книгу споминів "Подвижник пізнання та українства. Окрушини у вінок пам'яті Р.І.Баранського" (Львів, 2011).
Не забуває Степан Олексійович і про своє родинне село Переволочна. В 1994 році на свято Покрови (14 жовтня) на урочистому відкритті пам'ятної фігури Пресвятої Богородиці – Покрови в ознаменування 500-річчя села С.Андрусяк прочитав свою баладу, в якій відобразив життя мешканців села в умовах чужоземної займанщини. В 2012 зредагував і видав книжечку "З народних джерел". (Збірка пісень, зібрана учасниками Народного фольклорного колективу "Джерело" с.Переволочна). В 2013 р. власними коштами зредагував і видав нарис "Микола Андрусяк – славетний Переволочанин, українець і вчений». Надає посильну допомогу в створенні музею М.Андрусяка – визначної постаті в українській історичній науці. Зараз С.Андрусяк працює над книгою пам'яті (про героїчних підпільників і вояків УПА с.Переволочна), а також над історією с. Переволочна після 50 років ХХ ст. Степан Олексійович добрий, дбайливий сім’янин. З дружиною Наталією виростили і виховали двох синів, мають трьох внуків, яких щиро люблять і яким постійно допомагають.
Михайло СТЕПАНЮК,
с.Переволочна
Молитва
І я піду у простір синій, –
Полину вороном у вирій, –
Перетворю свій біль ув іній
І зло в душі ізпопелю.
Молю тя, Господи, молю:
Подай же розум Україні –
Хай вибере свого Іллю,
Щоб нам зорать пустир-ріллю,
Вселити храми в душі пусті
І розлюбить себе в собі.
Не будь рабом з рабів – в крові
Молю тя, Господи, молю:
Почуй смиренну просьбу цю мою!
Україно моя
Люба мені, як мати, Україна.
Любов свята з роками не згаса:
Як джерело, глибинна, невситима,
Незнищенна, як землі життя жага.
Україна моя, рідна Україна,
Нарешті звільнилась навічно з ярма.
Найкраща в світі наша Батьківщина,
Розквітне на волі, явить світу дива
із збірки "Молитва мовою чужою"
