…Ця споруда відлякує уже з першого погляду. Обдерті стіни. Цегла тримається на чесному слові, і ось-ось звалиться на голову. Ні, це не це будинок із фільму жахів. Це – хоспіс у селі Йосипівка Буського району на Львівщині.
У колишньому маєтку панів Уруських, зведеному ще понад 200 років тому, доживають віку важкохворі люди, які залишились на старості самотніми.
Центральний вхід до хоспісу, що поміж сірих колон, зачинено. Обходжу будівлю. На подвір’ї мене зустрічає молода медсестра та проводить досередини. Заходжу й одразу відчуваю різкий запах засобів дезінфекції. Стіни зеленого кольору замащені шпаклівкою. «Там раніше була пліснява», – пояснює.
Тут, у колишніх панських покоях, живе 19 стареньких, по три-чотири в одній палаті. Більшості пацієнтів уже за 80. В одній з палат узагалі відпадає штукатурка. Паркет затертий і подрапаний, але – чистий. Крізь подвійні шиби у старих дерев’яних рамах гуляє вітер.
Туалет – один на весь хоспіс. Заходжу – і жахаюсь! Плитка на стінах вибиральні вкрита іржавими плямами. Замість унітаза – дірка в сирій землі. Зливу немає, усі зовнішні труби обрізані… Зліва помічає розбитий рукомийник. А з дірки над ним нависає кран. Душова кімната по сусідству виглядає краще. Є умивальник та невелика ванна – тут за графіком, раз на тиждень, миють пацієнтів. Хіба вони на таке заслужили?
З ліками в хоспісі також проблема. Медичний заклад забезпечений тільки стандартним набором препаратів для невідкладної допомоги, пояснює Ярослав Сулипа, завідувач відділу хоспісу. Щоб пройти потрібний курс лікування, кожен пацієнт змушений купувати медикаменти сам.
З їжею, як розповідають, також скрутно. У меню взагалі немає м’яса. Картоплю та інші овочі медики приносять зі своїх городів, допомагають їм й односельці. Харчами підтримують і волонтери, які привозять каші, борошно та олію.
На кухні, що в сусідньому приміщенні, через перебої зі світлом нещодавно згорів бойлер, тож гарячої води тут немає. «Загалом вода погана, – скаржиться кухар. – Якщо вийняти фільтр, то на ньому буде грубий наліт рудого кольору…».
Повертаюсь у хоспіс. Пацієнти тут видаються розгубленими і безпомічними. Хтось узагалі не може рухатись, а хтось насилу ходить. На життя старенькі не скаржаться. От тільки у їхніх очах – жаль та смуток…
Завідувач каже, що держава не дає коштів на ремонт хоспісу. Тому всі роботи з відновлення приміщення проводять за гроші самих працівників, пацієнтів та волонтерів.
«Наш колектив» віддавав два відсотки із зарплати на реставрацію коридору. Тоді й зібрали 600 гривень, – каже Ярослав Сулипа. – Буває, що й пацієнти пропонують фінансову допомогу, щоб відремонтувати свої палати. А родичі до цих хворих приїжджають рідко. Часто пацієнтами хоспісу стають ті, хто втікає з дому. Ось одна з наших бабусь була вимушена покинути рідну хату через те, що її бив син…».
Дарія ЗУБРИЦЬКА, газета Високий замок
фото редакції Буського медіа порталу
