29 вересня, 78-мі роковини одного з найжахливіших символів Голокосту – масових розстрілів мирного населення, вчинених нацистами у 1941-1943 роках.
Вшановуючи загиблих, перший заступник голови РДА Олег Ільків, заступник голови районної ради Роман Фурда та керівник апарату РДА Євген Кичурчак побували на єврейському кладовищі Буська, де поклали квіти до пам’ятника, помолилися та запалили свічки.
Зазначимо, що пам’ятну плиту на міському єврейському кладовищі (кіркут) встановили у 2004 році в пам’ять про єврейську громаду Буська та району, які були по-звірячому знищені нацистами у 1941-1944 роках.
Довідково. 29-30 вересня 1941 року в урочищі Бабин Яр нацисти розпочали масові розстріли єврейського населення Києва. Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста – понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Тільки в перші два дні розстрілів було вбито майже 34 тисяч людей. 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли тих, хто не з’явився за наказом, – ще близько 17 тисяч осіб.
Передумовою до проведення акції була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику, внаслідок яких загинули чимало солдатів і офіцерів вермахту. Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва довжиною у два з половиною кілометри, яка місцями сягала 50-метрової глибини. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 осіб. Попередньо їх примушували роздягатися, відбирали особисті речі, потім поліцаї дубинками гнали жертв до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Тіла розстріляних скочувалися по укосу на дно. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею.
Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, полягло від 100 до 150 тисяч осіб – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричних лікарень та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». Розстріли в Бабиному Яру тривали аж до визволення Києва від окупантів.
За радянських часів про страшну подію воліли мовчати. Одними з перших табуйовану тему порушили письменники Віктор Некрасов, Анатолій Кузнецов, а також дисидент Іван Дзюба, який 29 вересня 1966 року виступив з промовою перед учасниками скорботної церемонії, назвавши Бабин Яр «спільною трагедією єврейського і українського народів».
Бабин Яр поряд із Освенцимом став жахливим символом Голокосту на території Східної Європи й прикладом того, до чого призводять людиноненависницькі теорії.
Трагедія Бабиного Яру відзначається в Україні на державному рівні та є свідченням того, що в колективній пам’яті народу подібні скорботні події не мають жодних часових проміжків і будь-яких термінів.
Президент України Володимир Зеленський наголошує, що вшанування памяті жертв Бабиного Яру, Голокосту – це попередження для людства, і український народ завжди буде єдиним у прагненні ніколи не допускати будь-яких проявів ворожнечі на расовому чи національному ґрунті.
Про це йдеться у зверненні Президента у зв’язку з 78-ми роковинами розстрілів у Бабиному Яру, повідомляє пресслужба глави держави.
“В Україні сотні скорботних місць, де у роки Другої світової війни лютував Голокост і проходили масові страти. Це і Богданівка на Миколаївщині, і Вінниця, це і Одеса та Житомир, це і Харків та Закарпаття. ….Трагічні сторінки історії слід пам’ятати не тільки, щоб шанувати пам’ять про загиблих, а й для того, щоб зробити висновки з минулого та не допустити помилок у майбутньому. Пам’ять Бабиного Яру, Голокосту – це попередження для всього людства про те, що ідеологія нетерпимості та насильства може повернути нас у страшне минуле, коли найдорожче – людське життя – ставало лише розмінною монетою у руках диктаторів”, – наголосив Президент.
