22 березня – день народження Михайла Туркевича, нашого славетного земляка-утішківця, відважного українця, підкорювача найвищої вершини світу Евересту (Джомолунгми), Заслуженого майстра спорту з альпінізму.
Свій день народження – 29 років – наймолодший член команди альпіністів Михайло Туркевич (на знімку справа) зустрів у 1982 році на Евересті (на знімку зліва). У своїй книзі "Поклик далеких вершин" він писав: "Базовий табір. Висота 5350 метрів, підйом призначили на восьму ранку, але із мішків не вилазимо, поки не з’явиться сонце. На потилиці лежить залізна рука "гірняжки" – висоти, навіть голову повернути важко. Пульс у нерухомості 86 ударів на хвилину".
Начальник експедиції Євген Тамм і друзі-альпіністи дарували йому цього дня свою прихильність, любов, різні милі серцю дрібниці, й, що найбільше – Еверест. А в нього перед очима був отчий дім, дружина Світлана і двоє синочків – Мишко й Дмитрик, які вже звикли до частої відсутності батьків (обоє альпіністи), а він – ні.
Йдучи в парі з харків’янином Сергієм Бершовим, терплячи неймовірну складність сходження, у снігах, на лютому морозі, обгорілі від пекучого сонця й пронизливого вітру, вони були надійним тилом, бо завжди вчасно доставляли тим, хто йшов попереду, кисень, медикаменти, теплий компот (життєдайний вітамінний напій), до всього ж надійно розтягуючи по маршруту перильні канати.
Не раз виникало питання, де межа людських можливостей? Не піддається аналізу. Треба було терпіти й терпіти: обмороження рук, сонячні опіки, смертельні провали в ущелини.
Еверест – це велике випробування, і Михайло пройшов його гідно. Та, найголовніше, як згадували товариші, в рішучий період, коли треба затиснути в кулак свої емоції і "діяти, незважаючи ні на що, він спрацював відмінно у всіх випадках. Молодець!".
Привідкриваємо завісу і бачимо, що за цим стояло. Випробування негодою. Сезон був найнесприятливіший у Гімалаях: сильний мороз, ураганний вітер і снігопади. Експедиція провела на Евересті 50 днів, готуючись до нічного штурму вершини з південно-західної сторони, ніколи до того неходженої. Кисень почали споживати з висоти 7800 метрів.
А вони йшли. 21 чоловік, у складі яких – професори, тренери, лікарі, викладачі інститутів, інструктори, кінооператор. Люди, віддані альпіністському виду спорту, відчуттю "ліктя". І серед них – Михайло Туркевич, інструктор донецького "ПромАльпКлубу" в одній зв’язці, у спільному випробуванні.
Відомий актор, поет і композитор, альпініст, блискучий виконавець і бард Володимир Висоцький написав пісні для фільму "Вертикаль", в яких захопленість мужніми людьми, які наперекір долі долають гірські й життєві вершини. Бо гори – це великий екзамен на справжню дружбу, що людина, яка страждала, але тримала іншого у зв’язці, коли той оступився, це свій, не чужий – з ним можна йти і в бій.
Ці слова присвячені й Михайлові Туркевичу, бо він – один з тих мужніх і наполегливих у досягненні мети.
4–9 травня 1982 року висоту 8848 метрів було підкорено! Радість і щастя, обійми й вітання. А внизу їх чекало визнання, ордени й медалі, зустрічі на рідній землі, в Непалі, звідки починалося незвичайне сходження, Індії, інших зарубіжних країнах. Високу нагороду отримав і Михайло Туркевич – орден Трудового Червоного Прапора.
22 березня 2013 року йому виповнилося б всього шістдесят – розквіт таланту великого майстра, який дарував юним пристрасть до випробувань і досягнення своєї висоти, закладених ще в школі. Мама була вчителькою, і він став учителем молодих підкорювачів гірських вершин. Ходив з ними в одній зв’язці і на Памір, і на Кавказ.
Алла Андрєєва
