Найважливішим у вихованні дітей з вадами зору є те, що вже з раннього дитинства вони повинні рости і навчатись так, як і всі інші діти. У порівнянні з іншими дітьми, незрячі діти мають більше подібного, ніж відмінного. Але відмінностей все ж багато. П’ять відчуттів: дотик, нюх, смак, слух і, можливо, залишковий зір – ось передумови для навчання дитини,щоб сприйняти світ навколо себе. Якщо котресь із названих відчуттів є частково ушкодженим або відсутнім, інші не почнуть працювати краще, беручи на себе його функцію. Їх необхідно цілеспрямовано розвивати.
Незрячій дитині треба допомагати бути допитливою, значно допитливішою, ніж зрячі діти. З дитиною треба багато говорити, бо лише через мову вона може сприйняти навколишній світ і почне до нього пристосовуватися. Дитині треба дозволити вільно рухатися,сприймати своє довкілля на дотик, створюючи уявлення про предмети, усвідомлюючи зв’язки між ними. Дитину необхідно навчити бути самостійною. Бо, рано чи пізно, але їй багато чого доведеться робити самостійно!
Знання про особливості формування пізнавальної діяльності та сенсорного досвіду у дитини з вадами зору дуже важливі для батьків у період підготовки дитини до школи. Найкраще, щоб таку підготовку дитина пройшла в спеціалізованому дитячому садку або групі для дітей зі зниженим зором в масовому дитячому садку. Якщо такої можливості немає, то батьки мають самі здійснити цю підготовку. На що варто звернути увагу?
1.По-перше, на формування більш повних уявлень про довкілля. Кожна прогулянка з дитиною, спілкування з природою та об’єктами навколишнього середовища мають містити такі обов’язкові етапи. Як формування уявлень, їх конкретизація, позначення словом і уточнення його значення. І обов’язково закріпити уявлення на наступних прогулянках, в іграх, бесідах, практичній діяльності (ліплення, аплікації тощо).
2.Діти зі зниженим зором губляться серед великої кількості об’єктів, звертають увагу на зовнішньо привабливі, але неістотні, менш значущі деталі. Щоб запобігти стихійності їхніх спостережень, необхідно виділити 1-2 стрижневих питання, навколо яких здійснюватиметься спостереження. Наприклад, під час відвідування городу можна зосередити увагу дитини на двох питаннях: які овочі ростуть в землі, а які дозрівають на поверхні землі.
3. До моменту вступу до школи у дитини 6-7років має бути сформовано практично-дієве мислення, яке є базовим для розвитку словесно-образного мислення. Функції мислення за повної або часткової втрати зору не мають жодних принципових відмінностей від його функцій у тих, хто добре бачить. Однак випадіння або серйозне порушення функцій зору утруднюють процес сприймання, зокрема формування цілісного образу, виділення його істотних ознак, їх повноти і точності.
У дошкільний період, коли завдання дається у словесній формі,у формі запитань, дитина для відповіді застосовує практичні, пробні дії, які набувають дослідницького характеру. При цьому вона швидко набуває досвіду і знань, навчається раціональних способів дії з речами. Цього дитина навчається і у дорослих, запозичуючи від них на основі наслідування або сумісних дій найефективніші прийоми. Включення слова, що називає виконувану дію, якісно змінює розумовий процес, робить дію усвідомленою, бо тепер дитина знає, що вона має зробити, для чого і як. Отже, на цьому етапі інтелектуального розвитку дитини має місце справді практично-дієве мислення.
4. З опануванням мовлення інтенсивно розвивається словесне мислення дитини, бо вона розпочинає логічно міркувати і будувати правильні умовиводи. Які є елементарним узагальненням чуттєвого сприймання речей. Краще вона це здійснює в процесі практичної діяльності, в процесі ігрової діяльності, яка має бути спеціально організованою і відбуватися за участю дорослого або під його керівництвом.
Ефективним засобом розвитку цього виду мислення є конструювання. Тому бажано, щоб батьки сліпої або слабозорої дитини придбали найрізноманітніші конструктори (дерев’яні, пластмасові). Різні предмети, макети тощо збираються спочатку з дорослим, при цьому кожна дія супроводжується словесним позначенням і поясненням. Потім дитині пропонується зробити це самостійно за зразком, по пам’яті і, нарешті, за словесною інструкцією. Коли дитина спробує конструювати об’єкт за власним задумом, це свідчитиме про появу в неї словесно-образного мислення.
