В рамках Програми Східного Партнерства: «Меншини та етнополітичні питання. Білорусь-Молдова-Україна ЄЦПМ», що фінансується Міністерством закордонних справ Данії, Член Ради з попередження і ліквідації дискримінації та забезпеченню рівності в Молдові Оксана Гуменна, перебуваючи у Вінниці розповіла про оптимальне поєднання різних підходів і можливостей для захисту від дискримінації і щодо забезпечення рівності по етнічній ознаці на практиці Молдови.
Оксана Гуменна більше 10 років пропрацювала в пенітенціарному закладі, тобто в тюрмі, спочатку фельдшером, потім психологом, а пізніше очільницею Департаменту психології і соціальної допомоги. У березні 2013 року вона увійшла до складу Ради з попередження і ліквідації дискримінації та забезпеченню рівності в Республіці Молдова, після вступу у січні 2013 року дію Закону про забезпечення рівності, який був прийнятий Парламентом цієї країни 25 травня 2012 року.
Рада у Республіці Молдова займається моніторингом дотримання прав людини, впроваджує європейські практики в сфері недискримінаційної поведінки, організовує відповідні курси для суддів тощо. Також, Рада співпрацює з державними органами, неурядовими організаціями та ЗМІ для просування і забезпечення рівності, а в даних цілях навіть був розроблений Механізм співпраці з організаціями громадянського суспільства.
Оксана Гуменна відзначає, що у Молдові зафіксовано чимало фактів дискримінації через виникнення стереотипів та порушення прав людини у суспільстві, тому найсерйозніші зусилля були докладені для ініціації процесу прийому та розгляду скарг, які поступали до новоутвореної організації. Протягом майже восьми місяців діяльності Ради, було отримано більше ста скарг.
«Рада на підставі звернень винесла 29 рішень, більшість яких відноситься до дискримінації щодо допуску до товарів і послуг, а частина з них відноситься до дискримінації щодо допуску до утворення, правосуддя і працевлаштування, -каже голова Ради Оксана Гуменна. – Найчастіше особи піддавалися дискримінації за критеріями поглядів, обмежених можливостей, соціального походження, мови і т.д. Тому членами було вивчено серію нормативних актів, що містять положення дискримінаційного характеру і було прийнято рішення внести в них необхідні зміни. Це відноситься, в особливості, до кримінального та адміністративного законодавства, яке повинно включати самостійні положення щодо попередження дискримінації. Ми розробили ряд змін, спрямованих на забезпечення того, що жодна людина на стане жертвою дискримінації».
Як наголошує Оксана Гуменна, Закон каже, що ніхто в Молдові не може бути підданий дискримінації за тими чи іншими критеріями. Даний закон відноситься до будь-якого іншої людини, незалежно від того, з яким кольором шкіри він народився, якого кольору в нього очі або який у нього соціальний статус. У Молдові, як і в Україні є чимало проблем, які необхідно вирішувати. Вони пов'язані з гендерним балансом, положенням осіб з обмеженими можливостями, людей з ВІЛ-інфекцією та багатьма іншими областями.
Деякі положення нового закону цікаві, мабуть, кожній людині. Наприклад, заборона на дискримінацію при доступі до загальнодоступних послуг і товарів: кому-небудь не може бути дано пріоритет у порівнянні з іншими людьми. Це стосується транспорту, соціального захисту, медичних установ, банківських і фінансових продуктів, продажу або оренди нерухомості, сфери культури і розваг. Мова також йде про будь-які послуги, що пропонуються органами публічної влади.
Або, скажімо, рівність перед законом. Передбачається, що суд або чиновник повинні ставитися до всіх людей однаково. Інше питання, що ніде в світі не вийшло організувати такої системи, щоб багатий і бідний, якщо їх поставлять перед судом, мали рівні можливості. У заможного чиновника завжди адвокати будуть краще. Проте перед молдавською владою стоїть завдання максимально зменшити цю проблему.
А яка ситуація в Україні? Незалежний експерт Українського незалежного центру політичних досліджень Ростислав Коваль, відзначає, що в Україні не ведеться офіційної статистики випадків дискримінації. Тому чиновники часто стверджують, що не знають про таку проблему, чи зменшують її масштаби. Всі дані про кількість постраждалих — це інформація, яку збирають громадські організації. Але і вони бачать не повну картину. Адже люди, які зіштовхнулися з цим явищем, зазвичай намагаються це приховати, бо реальних механізмів захисту від дискримінації в Україні просто наразі немає.
Роман МАТВІЮК, фото автора
