Вже 25 лютого Олександр вирушив до військкомату, адже вже мав бойовий досвід у зоні проведення АТО/ООС.
Спочатку чоловік тренував людей, які не мали жодної військової підготовки, в ролі інструктора, а згодом приєднався до лав 24 ОМБр імені короля Данила. Наразі разом зі своїм підрозділом він стримує ворога на Донеччині.
«Ми робимо зараз те, що робили наші предки з давніх-давен, ще з часів козаччини та Української повстанської армії. Моє селище в Самбірському районі, селище Стрілки, батьківщина заснування Українських січових стрільців – усуси» – гордо говорить Стріла, що одразу пояснює походження його позивного.
Свою мотивацію продовжувати боротьбу з російськими окупантами, Олександр пояснює:
«В мене вдома у 2011 році було урочисте відкриття вокзалу, який був збудований ще за Австро-Угорської імперії. Його реставрували і там де перебирали залізничну дорогу, тобто підіймали рельси, знаходили залишки людей, які були зв’язані колючим дротом. В криниці, з якої я особисто в дитинстві пив воду, коли її прочищали знайшли залишки двох людських тіл, які також були колючим дротом зв’язані. Потім, пам’ятаю, один дідусь розповідав, що на каштанах, які і далі там ростуть, коли він був маленький, НКВД повісило його матір і молодшого брата, бо вирішило що вона зв’язківець УПА. Тож на момент 24 лютого 2022 року я зрозумів, що якщо свідомі люди не підуть сюди захищати територію української держави, то противник зайде в наші рідні села і міста та знову буде повторюватись ця сама історія. Тому в нас немає вибору. Ми мусимо перемогти», – розповів військовий.
Фото: Костянтин та Влада Ліберови
