Картоплю зазвичай збирають у серпні-вересні, і тільки пізні сорти – в жовтні. Але у вересні температура повітря ще досить висока, а в багатьох городників немає просторого, місткого прохолодного погреба чи підвалу. Якщо ж картоплю одразу після збирання закласти у непристосоване для зберігання приміщення, то вона швидко почне проростати. Здавалося б, нічого в такому разі зробити не можна, але безвихідних ситуацій не буває.
Насамперед після збирання картоплі бульби мають пройти «лікувальний» період. Він особливо необхідниидля насіннєвих бульб, які зберігаються 7-8 місяців. Не зайвим він буває і для решти картоплі. Бульби у цей період витримують під навісом чи в сараї при 12-18°С і високій відносній вологості повітря (9095%) для того, щоб зажили механічні ушкодження і зміцніла шкірочка. Тривалість «лікувального» періоду залежить від початкової якості картоплі, та вона не повинна перевищувати 20-25 днів. Слід зазначити: що нижча температура під час процесу заживання ушкоджень, то довше він триває. Дуже ефективний цей період, якщо під час вегетації і збирання складаються несприятливі умови – дощі або посуха. Завдяки цьому періоду можна запобігти гниттю і перезараженню бульб па-тогенами хвороб.
Після «лікувального» періоду картоплю можна закласти у тимчасовий бурт, в якому бульби перебуватимуть близько двох тижнів, можна і до тридцяти днів. За цей час виявляться уражені бульби. Потім картоплю перебирають і здорові бульби закладають на зимове зберігання. Дуже важливо швидко охолодити картоплю в буртах, їх можна повністю вкривати землею, коли температура всередині бульб дійде до 4°С.
Якщо охолодження проходить повільно, то застосовують активне вентилювання буртів.
Можна зберігати картоплю і в ямі завглибшки 2 м, діаметром 1,5-2 м, викопаній на високому місці, яке не затоплюється водою. На дно її стелять шар соломи (піску) чи влаштовують дерев'яний настил, потім до половини насипають бульби, але не ближче 30-50 см до поверхні землі. Після цього вкривають соломою, стружкою деревних порід і землею. З настанням холодів укриття над ямою піднімають до рівня 0,5 м. У центрі ями бажано влаштувати віддушину зі снопа соломи чи хмизу. При потребі солому чи інший матеріал знімають, дістають картоплю і знову закривають.
У підвалах і погребах із природною вентиляцією картоплю розміщують у засіках: насіннєву шаром 1,6-1,8 м, продовольчу – до 2-2,2 м. При закладанні важливо не допустити контакту бульб із залізом, бетоном, цементом, цеглою. Краще, якщо засіки будуть дерев'яні. Але зберігання в засіках при природній вентиляції має серйозну ваду – утворення конденсату на бульбах у верхньому шарі.
Відбувається це через перепад температур на поверхні й усередині купи картоплі через слабку вентиляцію. Для запобігання цьому бульби вкривають нецупким теплоізоляційним матеріалом (соломою, стружкою, мішковиною) і періодично його перевертають. Запобігти утворенню конденсату можна, використовуючи гранульований вермикуліт, який насипають поверх купи шаром 3-4 см. Вермикуліт має високу гігроскопічну здатність і стабілізує вологість повітря у верхньому шарі насипу.
Загальновідомо, що картопля тепло витримує краще, ніж холод. Але й у теплі вона псується і проростає. Тому бульби бажано пересипати попелом. Попіл – непоганий антисептик і здатен уберегти картоплю від гнилісних бактерій. Можна обпудрювати бульби крейдою. Гарним антисептиком є також сухе цибулиння, яким можна пересипати картоплю. До того ж воно поглинає надлишкову вологу. Дуже корисне для укриття картоплі і дрібно нарізане листя горобини, яке виділяє леткі речовини -фітонциди, що знищують хвороботворні мікроби. Добрим засобом для тривалого зберігання різних харчових продуктів, у тому числі й картоплі, вважається торф, який має антисептичну властивість. Ще у XIX столітті на сільськогосподарській виставці в німецькому місті Магдебург була виставлена картопля, що зберігалася в торф'яному пилу впродовж дев'яти місяців. Жодне вічко при цьому не пішло у ріст, а всі бульби були свіжими і здоровими. Можна також змочити бульби складним трав'яним настоєм, а потім просушити. Він складається з однакової кількості приготовлених окремо, а потім змішаних добових настоїв полину, тютюну і відвару яглиці.
Підготувала Г. КЛЕН
