З сумом і гіркотою чи то запитує, чи то констатує загибель двоюрідної бабусі Оришки (Оксани) Шишки з с.Омельник Полтавської області наша землячка і авторка "Невигаданих історій" Алла Андрєєва і показує стару чорно-білу світлину із зображенням молодої двадцятирічної родички, яка стала жертвою голодомору.
Це страшна сторінка історії однієї сім’ї тих жахливих років: чоловік, збожеволівши від голоду, з’їв дружину… А скільки ще життів забрав, скільки доль перекреслив лютий, нестерпний голод?!
"Мою матінку Юлію Самойлович відрахували з Київського художнього інституту через голодоморську виснаженість, яка спричинила важку довготривалу хворобу, – продовжує Алла Спиридонівна. – А вчилася вона, подаючи великі надії, поряд з Тетяною Яблонською, майбутнім українським академіком художніх мистецтв.
Коли мене запитують, як вижили мої рідні, відповідаю:
– З Божою допомогою, з церквою, з Євангелієм, яка таїлась в скрині, на воді, кропі, гілочках малини, лободі й кропиві, на жменьках борошна, пшона, шкуринках хліба, отриманих моєю мамою на практиці в дитячому будинку (швидше фабриці дитячої смерті), в селі Ногайцєво Дніпропетровської області. На багато років ці факти були замуровані в серці живих під забороною говорити, що таке було, списуючи усе на неврожайні роки, епідемії…"
"Відбулося масове вбивство на замовлення", – закінчує сумні спогади жінка і запалює свічу пам’яті.
Ірина ГАЄВСЬКА
