Одного разу моя матуся розносила запрошення на вибори і зайшла у хатину, що на околиці села, недалеко біля лісу. У цій невеличкій біленькій господі проживала старенька, самотня бабуся. Вона важко хвора: після інсульту паралізовані права рука і нога. Бабуся ледве пересувається по хаті. Та ще й до того поганий зір. Перейнявшись долею старенької, сум і співчуття з’явились у серці матусі.
У хаті було неприбрано. Посуд – дві залізні миски, кілька старих ложок і горняток – давно вже немиті. Тому наступного дня ми з сестрою вже господарювали у бабусиній хаті. Всі її речі гарненько поскладали, ретельно підмели хату, начисто помили підлогу, посуд, повитирали пилюку. Потім пригостили господиню дому смаколиками, які приготувала наша мама: червоний борщик, вареники, сметанка, сир. А ще купили солодощі: цукерки, печиво. Подарували їй нову, розмальовану червоними квітами, миску… Здавалось, ніби все на своїх місцях. Але чому так темно в хаті? Мій погляд зупинився на невеличкому, з південного боку, віконечку. Давненько вже було воно немите. Проте на вузенькому підвіконні милувала око квітуча яскраво-червона пеларгонія.
– А це – найдорожчий подарунок у моєму житті, – промовила бабуся Настя, – вже кілька років цей нев’янучий цвіт нагадує про моє шестидесятиліття. Найдорожчий, бо подарований сином… Усе своє нелегке життя я присвятила йому. А тепер…
Бабуся заплакала.
– Я така самотня… Діточки мої дорогенькі, я буду щодня просити у Всевишнього здоров’ячка для вас. Ви – справжні донечки у своєї мами. Вона може гордитися вами. Я вірю, що на старості літ вона не буде така самотня, як я… О, мій синочку! Прийди до мене. У тебе теж є діти. Ти ж бо батько…
І бабуся знову заплакала…
Прощаючись з нами, старенька щиро дякувала і все просила, щоб ми ще побули трохи у неї, бо сумно їй, одинокій. А наші душі запалали радістю, що ми зробили у своєму маленькому житті велику добру справу.
Відтоді кожної суботи ми у бабусі Насті. Тепер вона нам, наче рідна!
Напевно, у нашому селі є ще багато таких одиноких людей, в яких немає рідних. Тому я звертаюся до молодого покоління: "Будьмо хоч краплиночку добрішими, робімо корисні справи, піклуймося про старших, допомагаймо їм у важку хвилину".
Мар’яна ЗЕЛІЗКО, учениця 9-А класу НВК "Топорівська ЗОШ І-ІІІ ст.", член гуртка "Юний журналіст"
