20-25 липня відбулася поїздка членів Асоціації місцевих рад «Ради Львівщини» у зону АТО. Зі сторони органів місцевого самоврядування участь у поїздці взяли 15 голів районних рад та міський голова міста Моршина. З районів області зібрали 2 фури продуктів та різних потрібних для наших солдат речей. З Буського району біля 4 тон. До слова, на схід України поїхали усі жінки, які були обрані головами районних рад. Натомість не усі чоловіки взяли участь у даній поїздці.
У перший день, 22 липня, після приїзду у місто Северодонецьк представників органів місцевого самоврядування поділили на групи та відправили у шість районів Луганської області. Мені, голові Радехівської районної ради Марії Климочко та заступнику голови Сколівської районної ради Юрію Допілко випав Кремінський район, який порівняно з іншими є досить патріотичним. Коли накочувалась так звана сепаратистська навала, в Кремінському районі були виставлені блокпости, особливо на кордоні з Попаснянським районом і місцеві мешканці не пускали сепаратистів. На захист району стали спортсмени з фізкультурного центру «Олімп», де тренуються представники олімпійської збірної. В цьому районі проводились патріотичні заходи, в правильному напрямку працювала культура, тому Кремінне бандити взяти не змогли. Звісно прихильники так званого «руского міра» були і є, але в цьому районі вони в меншості. Представники місцевої влади відкрито говорять, що якби така позиція була в інших, зокрема і в сусідніх районах Луганщини, то цієї війни не було б.
Разом з головою Кремінської РДА Наталією Чехутою та головою районної ради Володимиром Прокопенком ми відвідали обласний фізкультурний центр «Олімп», районний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів, Кремінську школу № 2, районну лікарню, базу МНС, обласний інтернат з посиленою фізичною підготовкою «Кадетський корпус ім. героїв «Молодої гвардії» та ознайомились із життєдіяльністю Красноріченської громади.
Протягом суботи – неділі ми почали відвідувати військові частини Луганської та Донецької області. Саме перед нашим виїздом сепаратисти накрили вогнем з артилерії бійців на передовій в районі Авдіївки, тому цей напрямок був закритий. Але оскільки на цьому напрямку були наші хлопці з Буського району я наполіг на поїздці саме в цю сторону. Хочу віддати належне водію вантажівки МАН пану Ігорю зі Львова, який погодився зі мною туди поїхати і доставити продукти та найнеобхідніші речі нашим бійцям на передову.
У Авдіївку ми дістались під вечір. Передали продукти 95 бригаді в передмісті Авдіївки. Проте, з Бузецькими хлопцями, зокрема Андрієм Гаєвським не зустрілися, оскільки було уже темно і вони не змогли виїхати з поля на передовій, бо включені фари – це добра мішень. Тому ми заїхали в лікарню у Слідове, а у Покровську (до перейменування називався Красноармійськ) були у другій ночі. Виявилось, що там лежать 11 поранених. Один у важкому стані. Передали чимало необхідних медикаментів, продуктів та інших речей і змушені повертатись в Сєверодонецьк. На цей час усі голови районних рад уже виїхали додому. Однак на волонтерському складі ще залишалось чимало продуктів та речей, тому ми з водієм вирішили в черговий раз загрузити вантажівку та все ж дістатись до наших хлопців на передову, які стояли в полі між Горлівкою та Новгородстьким, що недалеко від Авдіївки, за 160 км від місця нашої дислокації в Сєверодонецьку. Та й слово дав Андрію Гаєвському, що таке до нього доїду. По дорозі ми побували у бійців в Костянтинівці, Дружківці, Лисичанську, яким також допомогли продуктами та необхідними речами. Уже майже під вечір ми таки зустрілись з Андрієм та його побратимами і виконали свою обіцянку. Як не дивно, найбільше бійці зраділи простим подушкам, бо не завжди є у бліндажах на що голову покласти. Повертались ми додому цією ж вантажівкою з почуттям виконаного обов’язку.
Які ж думки щодо АТО панують у бійців на передовій. Найбільше нарікань на Мінські домовленості. Українські солдати хочуть чим скоріше викинути ту заразу з України. Запевняють, що сил достатньо. Не такі категоричні офіцери, зокрема вищий командний склад. Хоча вони справді підтверджують, що сил української армії достатньо, щоб вибити противника з Донецької та Луганської області, тобто знищити тих терористів, які на даний час зосереджені на території України. Проте на кордоні з Україною з боку Росії дислокується ціла армія з сучасним озброєнням. І ніхто не знає поведінки Путіна, якщо Україна почне звільняти свої території. Чи почнеться широкомасштабна війна? Чи допоможе Європа та США? Ні в кого немає відповідей. Але складається враження, що у хлопців на передовій більше оптимізму, ніж у нас в тилу. Їх накриває снарядами, а вони в цей час в окопах анекдоти про «сєпарів» розказують. І я зрозумів, що армія, це насамперед люди. І доки у нас є такі хлопці, доти нас нікому не завоювати.
Окремо за допомогу у зборі продуктів та необхідних для бійців речей хочу подякувати Чанижській, Топорівській, Переволочненській, Кізлівській, Заводській, Соколівській, Новосілківській, Полтв’янській, Задвір’янській та Красненській місцевим радам. Депутатам Буської районної ради Василю Зробку, Ігорю Репі, Євгену Підвальному, Марії Гаєвській, Володимиру Гриневичу, Павлу Меху, Тетяні Лакатош, Василю Кашубі та фермеру Олегу Репі. Громадській організації «ПЛАСТ», та зокрема голові станиці Красне Пласту НСОУ Людмилі Гураш. Також висловлюю подяку єдиному підприємству Буського району, яке долучилось до збору продуктів, медикаментів та інших потрібних речей бійцям АТО для цієї поїздки – Буському консервному заводу, зокрема директору Марії Діжак. Варто подякувати небайдужим громадянам Буського району Ірині Рогоцькій, Євгену Морозу, Ігорю Колосу, начальнику відділу освіти Богдану Глуховецькому, керівництву Буської РДА Петру Морозу та Олегу Ільківу а також заступнику голови районної ради Роману Фурді.
У п’ятницю, 29 липня, з метою обміну досвідом ми уже приймали делегацію з представників органів місцевого самоврядування та виконавчої влади Луганської області у кількості більше 50 осіб у місті Львів. Були в складі цієї делегації й ті керівники, у яких я особисто побував з візитом на Луганщині. Підписали меморандум про співпрацю та зголосилися прийняти дітей з Луганщини на Різдвяні свята. При спілкуванні з представниками сходу складається враження, що в них оптимізму більше ніж у нас, хоча працюють в надзвичайно важких умовах. Тож, хочеться все ж вірити, що ситуація зміниться на краще. Як кажуть, надія вмирає останньою…
Богдан ГЛОВА,
голова Буської районної ради
