Людина поважна, в роках, минув дев'ятий десяток. Не дуже любить спілкуватися, бо трохи недочуває. Через пережите залишився обережним, не кожному ще і зараз довіряє. Життя навчило його, як кажуть, тримати язик за зубами. Намагався бути справедливим, не зраджувати нікого, не піддаватися різним спокусам. Багато пережив і дякує Богові, що охороняв від різної напасті.
Ізидор Чучман з Буська разом з товаришами ще молодим був у місцевій самообороні. Пригадує один випадок. Зранку, через зарослий кущами луг, пробирався в село, щоб відвідати родину. І не сподівався, що каральні загони зробили засідку. Пролунали кулеметні постріли. Кулі просвистіли над головою. Втікаючи, провалився в глибокий рів, порослий кропивою. Енкаведисти довго шукали, але не знайшли. Один пожартував: "Наверно улетел в небо". Так смерть оминула його.
Недовго довелось бути дома. Викликали у воєнкомат і сказали: "Ти бандерівець. Вибирай, або 25 років тюрми, або штрафний батальйон". Вибрав друге. І почалося найстрашніше. Смерть була завжди поряд. Крім "Вперед" іншого не було. Багато побратимів залишились мертвими на полі бою. Його ж доля милувала.
Наприкінці війни, коли військові дії проходили на території Рейху, за сміливість і знання німецької мови був переведений до військової контррозвідки. Там виконував різні особливо небезпечні завдання, в т.ч. у формі ворога. Обережність та віра допомагала залишатися живим.
Нелегко було і після війни. За що-небудь переслідували, заставляли вступати в колгосп. Довідавшись, в якому підрозділі служив, затягнули на службу в міліцію. Багато років охороняв державні установи в Буську і районі, працював дільничним міліціонером по селах. Часи були дуже неспокійні. Довелося зустрічатися і з "лісовими хлопцями". Повірили, що він не зраджує і не доносить. Залишився живим.
Не минула Ізидора Омеляновича і тюрма. Придерлись до світлини, зробленої у війську в німецькій формі. "Служив німцям, значить, зрадник". Тільки згодом, коли підтвердила Москва, що був у контррозвідці, відпустили на волю.
Ізидор Чучман, не зважаючи на поважний вік, тримає господарку, дуже любить коней. Дружина не раз дорікає: "Нащо вже тобі те господарство. Себе мучиш і мене". А він на своєму: "Я без цього не можу". Почуває себе ще в силі. Вірить у краще майбутнє нашої країни, у те, що дітям і онукам не доведеться пережити такі перипетії, які випали на його нелегку долю.
