Не вшановувати, не благоговіти і не преклонятися перед явними знаками Творця, насміхатися з них – це зневажати нашого Господа, і за це може бути кара.
А тому напередодні дня святого Миколая хочу нагадати подію, яка сталася 1956 року в російському місті Самарі (тоді Куйбишев) і буквально приголомшила місто та всю країну.
Працівниця заводу Зоя зі своїми друзями планувала вдома зустріти Новий рік. Її мама була віруючою, строго дотримувалася всіх церковних приписів й просила не справляти в Різдвяний піст розваг, але донька не послухалася. Коли мама пішла до церкви, у квартирі зібралися всі запрошені, крім Зоїного нареченого, який чомусь затримався. Забава почалася. Грала музика і молодь танцювала. Та у Зої не було пари. Образившись на свого хлопця, вона взяла ікону святителя Миколая і сказала: "Якщо немає мого Миколи, потанцюю зі святим Миколаєм!". На вмовляння подруг не робити цього, вона різко відповіла: "Якщо Бог є, нехай мене покарає!". З цими словами почала танцювати. На третьому колі враз кімнату заповнив сильний шум, зчинився вихор, блискавкою мигнуло сліпуче світло, і всі з переляку вибігли з кімнати. 3 притиснутою до грудей іконою святого Миколая залишилася лише Зоя. Вона закам’яніла, була холодна, як мармур. Її не могли зрушити з місця. Ті ноги зрослися з підлогою. За відсутності зовнішніх ознак життя Зоя була жива: її серце билося. Відтоді вона не могла ні їсти, ні пити. Що тільки не робили лікарі, але ніяк не могли привести її до свідомості. Постійні медичні обстеження підтверджували окам’янілість тканин, неможливо було зробити укол – голки ламалися, але серце билося. Прибула до Зої комісія з Москви на чолі з відомим професором, але нічого не могла вдіяти і пояснити. Священики після прочитання молитов не могли забрати з її рук ікону.
Вістка про цю подію швидко поширилася містом, сотні людей йшли подивитися на "Зоїне стояння". Через якийсь час міська влада опам’яталася: наказала міліції оточити будинок, встановити цілодобове чергування, а всім цікавим, хто приходив, відповідати, що ніякого чуда немає і не було. Органи заборонили розповсюджувати чутки про чудо всім міліціонерам і медичним працівникам, які там чергували. Та щоночі вартові чули, як Зоя кричала: "Мамо! Молися! Гинемо в гріхах! Молися!".
На Різдво Христове сюди прийшов о.Дмитро Тяпочкін (пізніше – монах Серафим), відслужив молебень і освятив кімнату. Після цього він узяв з рук Зої ікону і сказав: "Тепер треба чекати знаку у Великий день".
Перед Благовіщенням якийсь благовидний старець попросив охорону пропустити його, але йому відмовили. Те саме було і другого дня. Третього дня, якраз на Благовіщення, йому дозволили ввійти. Чергові почули, як він сказав до Зої: "Ну що, змучилася стояти?". Минуло доволі часу, але старець не виходив. Чергові зайшли, нікого не побачили і даремно заглядали в усі кутки кімнати, але і там його не знайшли. Всі були переконані, що це явився сам св.Миколай.
Так Зоя простояла чотири місяці (128 днів) до Пасхи, яка була того року 6 травня. А в ніч на Великдень Зоя голосила: "Моліться! Страшно, земля горить! Весь світ у гріхах гине! Моліться!". Вона почала оживати. М’язи стали м’якими, її поклали на ліжко, та вона продовжувала кричати, закликаючи всіх до молитви і покаяння.
– Як ти жила? Хто тебе годував? – запитували її.
– Голуби, голуби мене годували, – відповідала Зоя.
На третій день Пасхи вона померла.
У той час панування безбожної ідеології не могло й мови бути, щоб цю подію не спростували. Якийсь вчений офіційно у пресі підтвердив цей факт, "пояснюючи" його як особливий вид правця, невідомий науці. Але за цієї хвороби не буває такого окам’яніння, хворого можна переносити і обертати на ліжку.
А як бути з неприйманням їжі і води протягом 128 днів? І що це за така "хвороба" навернула людей до Бога? З часом, порушуючи розписку про нерозголошення, посивілі від страху молоді міліціонери і лікарі свідчили про факт чуда. Безбожна влада вимагала від куйбишевського єпископа Ієроніма й отця Серафима прилюдної заяви, що ніякого чуда не було. Та ті відмовилися. За це владику звільнили від управління єпархією, а о.Серафима засудили на три роки позбавлення волі, назвавши чудо і знак Божої справедливості "обманом попів".
Для нас, віруючих, ця подія – особливий знак великої любові до нас, грішних, через заступництво святих, які сповнили Божі Заповіді любові. Тож, вшановуючи пам’ять святителя Миколая, через якого великою мірою прославився Господь, молімся і просімо: "Святий отче Миколаю, моли Бога за нас!"
о.Михайло МЕЛЬНИК,
“Галичина”
