Ранок понеділка видався похмурим. На небо насувалися чорні, дощові хмари, ніби попереджаючи про біду. Громом прогриміла страшна звістка над нашим селом, і кожен, хто її почув, здригнувся.
5 листопада 2012 року на 42 році обірвалося життя Романа Михайловича ГРИЦАЯ. Вчителя, музиканта, талановитого диригента, громадського діяча, доброго друга, люблячого батька та турботливого сина. Неможливо пережити людським серцем і визнати таку втрату. Здавалося б, ще жити і жити, творити, любити і радіти життю, але підступна хвороба завадила у здійсненні всіх життєвих планів. А планів було багато. Роман жив для своєї родини, для людей, для музики. Його талант музиканта може підтвердити кожен, хто з ним працював.
Лише рік пропрацював Роман Михайлович на посаді директора Народного дому, а як змінилося і зажило село: організовувалися вечори дозвілля для молоді, а ще створено хор – його дітище. І кожен поспішав, залишаючи різні турботи, на репетиції до Романа Михайловича. Здавалося, ця робота, яку він так любив, додавала сил, щоб боротися з підступною хворобою. А як горіли його очі, коли вибирали чергову пісню для хору, для дітей і обов’язково щось для Мартусі, для любої донечки. Своєю енергією Роман заряджав усіх і всі намагалися допомагати у роботі над концертами. Слухали і підтримували його всі: і ті, кому вісімдесят, і ті, котрим тільки виповнилося п’ять. У кожному Роман умів знайти іскорку таланту.
В одній розмові Роман Михайлович сказав, що дуже йому подобаються колядки у виконанні хору в чотири голоси. І вже в січні був концерт, де звучали колядки і щедрівки у виконанні хору. А далі концерти, приурочені Т.Шевченку, до Дня матері та останній – до 585 річниці села Полтва. На завершення цього дійства виконали хором "Достойноє" – зал стояв і в очах кожного бриніли сльози, відчуваючи, напевно, що це останній концерт Романа, бо здоров’я в цей час погіршилося. Ми просили відкласти концерт, але він відмовився і ще з більшою силою готувався до нього. Серце стикалося від жалю, коли він диригував, з усіх сил тримаючись на ногах. А ми не мали права підвести нашого керівника і співали не лише для людей, а насамперед для нього. А вже на наступний день Роман потрапив у лікарню.
Село завмерло в очікуванні на свого маестро: ось він прийде і знову завирує життя колективу, знову репетиції, для молоді – дискотеки, для дітей – музика і співи, для друзів – щирі розмови. Але здригнулося від страшної звістки.
Залишивши батьків та донечку, він ще залишив глибокий сум у кожному серці тих людей, які його любили, знали і поважали. Людина може прожити довге життя, але мало хто може заслужити такої слави і поваги від людей, як Роман в свої 42 роки. І це підтвердили люди, які прийшли його провести в останню путь. А людей було дуже багато. На подвір’ї вчительський хор, учасником якого Роман Михайлович був багато років, заспівав пісню, а вже біля домовини наш ансамбль виконав твір, який останнім вчили з Романом – це "Де Рось і Росава", в якому є такі слова:
"Ой, мамо, матусю, ти так не журись,
Ти краще у небо ясне подивись.
Там весну для тебе несуть журавлі
І я з ними лину на білім крилі".
Ми будемо завжди виглядати тебе, Романе, і на крилах журавлів, і в наших снах, будемо чути в мелодіях і піснях, в шумі вітру і у краплях дощу, бо в нашій пам’яті ти не помреш ніколи.
Заплакало листопадове небо
Слізьми дрібними – нашими слізьми.
Не думали, що так миттєво
Підеш від нас ти назавжди.
Ти так любив життя…
Ти – музикант від Бога.
У твоїм серці музика жила.
Але потрібно було Богу тебе забрать –
Для вічного життя.
Тебе завжди ми будем пам’ятати,
Ти житимеш у музиці й піснях,
Й до нас, на Землю, будеш повертатись
В дощах осінніх і у наших снах.
Оксана ВОВЧАК, вчитель української мови і літератури НВК "Полтвівська ЗОШ І-ІІ ст.- ДНЗ"
