Рятувальна служба. Еменесники. Переглядаючи кадри телевізійних новин, бачимо, як ці самовіддані хлопці рятують з палаючої багатоповерхівки потерпілих чи знімають з високого дерева перелякану кішку. Тому люди знають: в разі якої надзвичайної ситуації варто звертатись до тих, хто за першим сигналом поспішить на допомогу. Так думали і мешканці п'ятиповерхівки на вул.Петрушевича,51. Так думала і Любов Литвин, коли у неї 9 березня сталась біда.
Того суботнього дня чоловік з донькою-першокласницею поїхав в село, а Люба залишилась вдома з півторарічним Павликом. Коли вийшла на сходову площадку постелити під дверима килимок, несподівано зачинились двері. Маля, зіпнувшись на пальчики, зацікавилось защіпкою на металевих дверях і замкнуло її. Відчинити самому йому було вже не під силу.
Сусіди зателефонували до еменесників, ті повідомили, що приїдуть. Але збігали хвилини, а їх все не було. Минуло півгодини. З села вже встиг повернутись чоловік. Передзвонивши до еменесників, почули у відповідь, що ніхто не приїде, бо рятувальна драбина не досягає п'ятого поверху, а спускатись з даху їм заборонено за правилами техніки безпеки.
Якщо ви гадаєте, що сусіди і мама весь цей час нічого не робили, лише чекали, то це не так. Потрібно було якимось чином дістатись їхньої лоджії, бо пояснити маленькому хлопчику, як відімкнути защіпку через замкнені двері, було неможливо. Мама пробувала потрапити до квартири через сусідній балкон, але він засклений і бічне вікно не відкривалось. Вибити металеві броньовані двері було неможливо, болгаркою вирізати замок також не ризикнули, бо зсередини біля дверей стояв Павлик. Не бачачи мами, він постійно плакав. А мамине серце розривалося, – дитина сама в квартирі, не дай, Боже, відкриє газ.
Не бачачи іншого виходу, вирішили дістатись на балкон з даху. Оскільки мама Люба найлегша, то це зробила вона. Її обв'язали шнурками і поволі спускали. Глянула донизу – і завмерло серце. Але більші переживання були за сина, і вона крикнула до чоловіків: "Чому так повільно спускаєте?" Тільки ступила на балкон, зняла шнурки, сильно штовхнула балконні двері і вбігла в квартиру. Павлик захлинався від плачу.
На щастя, ця історія має щасливий кінець. І згодом, уже заспокоївшись, Люба Литвин не хотіла нікуди йти і розповідати, як вони так і не дочекались рятувальників. Але це зробити її змусили сусіди: "Не тільки ти одна живеш на п'ятому поверсі. А не дай, Боже, якої пожежі, що тоді?"
І Люба прийшла. Прийшла з Павликом у "Волю народу". Ходила і до еменесників. На запитання "Чому не приїхали?" отримала відповідь: "У нас драбина досягає лише третього поверху. Своїх працівників не можемо висилати на смерть, а альпіністів у нас немає". А от молода жінка без ніякої підготовки зуміла перебороти страх. Бо переживала за найцінніше – за сина.
Тепер Павлик ні на мить не відходить від мами. Оповідаючи свою історію, Люба дякувала сусідам Богдану Поцілуйку, Роману Романіву, Андрію Кошілю, які відгукнулись і допомогли.
А ми зателефонували до рятувальної служби. Заступник начальника ДПРЧ-14 м.Буськ Олег Лозінський повідомив:
– Цей випадок стався на 5 поверсі, а у нас немає обладнання, щоб дістатись туди. Висувна драбина сягає лише третього. Єдиний варіант – виламати двері, проте господарі були проти цього.
– П'ятиповерховий будинок у Буську не єдиний, їх кілька. Якщо станеться надзвичайна ситуація на верхніх поверхах, ви знову не приїдете?
– Ми виїжджаємо, але дістатись до квартири зможемо, лише виламавши двері. Якщо станеться якась біда, нехай люди телефонують, ми виїдемо і відкриватимемо двері у присутності працівників міліції і свідків, щоб потім ми не виявились крайніми.
Олег Лозінський аргументував те, що не приїхали рятувальники відмовою господарів різати двері. Потім ще пояснював, що на дверях є обшивка, посередині – замок і якось би таки вдалося їх відкрити. Мабуть, вдалося б. Якби рятувальна служба виїхала на виклик, то, напевне, спокійніше було б всім. А так люди залишились наодинці зі своїми проблемами. Хоча – ні, не наодинці. На порятунок прийшли сусіди.
Лариса ГАРАСИМІВ
