У горнилі наших новітніх визвольних змагань – другої половини ХХ століття – особливе місце посідають жінки, на чию долю, мабуть, випало значно більше випробувань, ніж чоловікам. Жорстока система знищила звичний порядок і сутність таких понять, як кохана, дружина, мама, бабуся. На противагу тоталітарній системі постала жінка-борець – за щастя своїх дітей, родини і, зрештою, свого народу. Жінка-звитяжець, яка готова була віддати за свободу власне життя. У когорті таких героїчних особистостей – Орися Матешук, горда дочка Олеського краю, громадська діячка, поет-публіцист, Почесний громадянин Буського району і багаторічна читачка часопису "Воля народу".
О музо, дай мені наснагу,
У бій за правду поведи.
В борні зі злом пішли відвагу,
Бійцем надійним будь завжди.
Орися МАТЕШУК
"Без надії сподіваюсь…
У 2013 році творчий доробок авторки нарисів, відозв, які публікувались у вітчизняних та зарубіжних виданнях, збірок віршів "Відважні, щирі, неповторні", книг спогадів "Незабутня Софія Караффа-Корбут", "Олеська земля – земля героїв", "А ми не скорилися", "А ми лишилися людьми" та інших публікацій, поповнився новою книгою – віршованою збіркою "Без надії сподіваюсь…" видавництва "Каменяр". У ній Орися Матешук звертається до своїх читачів віршами, написаними у різні роки і навіяними пережитим, особливо визвольними змагами і періодом заслань. Це "Відповідь окупантам", "Чому?,"На узліску вже звечоріло", "Колись ви тюремні згадаєте ночі", "Різдвяний вечір у "Бригідках", "Ми йшли у ніч, закутані в бушлати", "Контра спемсперо!", "Відважні, щирі, неповторні" та багато інших.
Є в авторки жорстокі строфи гіркої правди про нинішнє життя уже нібито самостійної і вільної української держави. І якщо порівнювати поезію минулих років і сучасних, то саме у віршах "Із-за грат" поетеса втілює позитивне, життєве і велику віру. В одній із поезій читаємо: "Ми вперто вірили в добро", "хоч і йшли на смерть за честь землі". Це про них – жінок-героїнь і, зрештою, про саму авторку, нашу землячку, якою гордимося. Її життя – це подвиг.
Ми йшли до бою
Цьогоріч у січні Ірина (Орися)Матешук(до заміжжя Грицина) відсвяткувала 84 річницю з нагоди дня народження. А за плечима цієї мужньої жінки – роки визвольних змагів і заслання на Далеку Північ. Опісля були просвітництво і активна громадська діяльність.
Орися Матешук народилась у с.Теребежі Пасічники неподалік смт.Олесько, у сім'ї Андрія і БрониславиГрицинів, відомих у той час громадських діячів і просвітян. У 1939 році батьки переїхали до Львова, де дівчина навчалась у СШ №5 (колишня гімназія ім.Кокорудзів) і СШ №3. У 1947 році Ірина-Орися вступила на філфакт Львівського університету, а в 1943 за рекомендацією старшого брата Романа, який в 1944 загинув за волю України, дівчина стає членом Спілки української молоді, дещо пізніше і членом ОУН.
Під псевдо "Маківка" виконувала завдання молодіжного підпілля та провідничих членів ОУН і УПА. В 1947 році була вперше заарештована, у 1948 на вулиці заарештували вдруге, а в березні 1949 року військовий трибунал МВС Львівської області засудив її на 25 років позбавлення волі за "антирадянську діяльність" та заклики "до боротьби за створення "Самостійної України".
Після львівських тюрем ("На Лонцького" і "Бригідки") навесні 1950 етапована на Далеку Північ, в Мінлаг суворого режиму – в концтабори міст Інта і Абезя(Комі АРСР), а відтак – у Казахстан (с.Карабас). І тільки в березні 1959 року після указу про звільнення Орися Матешук повертається до Львова.
За утвердження державності
Незламності духу цієї жінки варто повчитися. Її не зупинили сталінські табори. З перших днів національного відродження Орися Матешук активно включається в роботу утвердження державної незалежності України. Впродовж 1989-1995 років вона очолювала перше об'єднання колишніх політв'язнів – Львівський клуб політв'язнів і репресованих ім.Михайла Сороки. Її діяльність визнана не лише в Україні і відзначена численними нагородами, грамотами, подяками. А Буська районна рада присвоїла їй звання "Почесний громадянин Буського району".
І словом, і ділом
"Сьогодні Орися Матешук ділиться з нами своїм розумінням сутності життя, розумінням його цінностей, своїм баченням призначення людини, якій, за християнськими законами, належить сіяти повсякчас радість і добро, – зазначає у слові від видавця директор видавництва "Каменяр" Дмитро Сапіга. – Пройшовши тернисті дороги, поетеса не розтратила тої доброї батьківсько-материнської настанови, суть якої, за Франковим визначенням, для народу жить, вона і нині продовжує невтомно і безупинно утверджувати – і словом, і ділом – добро на своїй українській землі".
Олена Сусул
