Журналісти Буського порталу продовжують відвідувати позиції українських військових у зоні АТО, спілкуватись із місцевим населенням та дізнаватись, як дотримуються перемир’я обидві сторони.
Вже ні для кого не секрет, що так званий режим припинення вогню на Донбасі не відбувається. У зоні АТО і надалі чути звуки канонади. Гинуть люди…
Донеччина…. Село Чермалик знаходиться на лінії розмежування. На місцевій автобусній зупинці кілька людей очікують на автобус до Маріуполя, розташоване за 50 км.
«Від початку бойових дій кількість мешканців зменшилась, – каже місцевий мешканець. – У селі зараз мешкає майже півтора тисячі осіб. Переважно вже пенсійного віку, молодь вся виїхала у Маріуполь. Не було ще ні одного дня, щоб не стріляли бойовики. Дуже хочемо миру».
Місцеві скаржаться, що у селі немає роботи, зачинені аптеки, бракує харчів. Село Чермалик є на лінії розмежування: по один бік – українське село, по інший – позиції представників так званої ДНР. Чермалик – один із населених пунктів контрольованої Україною території, де в жовтні минулого року не було місцевих виборів. Їх не оголошували через небезпеку проведення. Повноваження депутатів, обраних у 2010-му, просто продовжили.
Протікає селом мальовнича річка Кальміус. На запитання, чи можна підійти ближче до річки, місцеві застерігають: «Он тією вуличкою можете йти, але пригинайтесь: стріляють, працює снайпер!».
Прямуємо від Чермалика до Павлопіля, яке за останні дні ще більше зазнає інтенсивних обстрілів. Ситуація там напружена. 15 червня під Павлопілем загинули два українських військових. Павлопіль перебував під ДНР один рік і 4 місяці. 30 листопада 2015 року в село зайшли українській війська, а вже 1 грудня у селі відкрився перший магазин. Спочатку у магазині нічого не було, лише видавали продукти із запасів українських солдат місцевим мешканцям.
«Хлопці завозили воду, давали продукти, ми їх тут формували у пакети – і видавали селянам», – ділиться спогадами місцева продавщиця Галина. – Ми думали, що село не напоємо водою. Три-чотири дні люди з баклажками та відрами йшли-йшли. Машина не встигала завозити воду».
Через деякий час у магазин почали завозити хлібобулочні вироби. Село потрохи почало оживати, зараз відновлено автобусне сполучення з Маріуполем. У селі зараз мешкає приблизно 300 осіб, багато повиїжджали.
«Не все населення села з радістю зустріло українські війська, – зізнається місцева мешканка, просячи не називати її ім’я. – Не вітається тут і українська мова. І хоча українські канали тут працюють, все ж з населенням треба ще працювати». Одна із проблем у селі – відсутність школи та дитсадка. Через артобстріли (20-21 січня 2015 року) місцева школа зазнала руйнувань, діти залишаються вдома.
На блокпосту у Павлопілі журналістів супроводжують два військових. Один – з Полтавщини, другий родом з Франківщини. Хлопці зізнаються, що ворог щодня стріляє по українських позиціях, провокуючи їх на вогонь у відповідь. Приїжджали представники ОБСЄ, подивились, пофотографували та й поїхали.
«ОБСЄ – нам не друзі, – каже військовий. – Ми всі знаємо на кого вони насправді працюють, тому ставимось до них з обережністю».
Прямуємо у селі до зруйнованого моста через річку Кальміус, який сполучає населенні пункти Павлопіль і Чермалик. Перед нами – зруйнований міст. Наші військові зізнаються, що міст доводилось їм двічі підірвати, аби уникнути швидкого просування важкої техніки ворожих сил.
Вже після того, як було звільнено село від окупантів українські військовослужбовці не могли залишатись осторонь труднощів місцевих мешканців, які для закупівлі харчових продуктів, медикаментів та інших товарів були вимушені робити велике коло для того, щоб дістатися на другий берег. Отже, було вирішено звести новий міст за кількасот метрів нижче за течією Кальміусу від підірваного моста. Міст у рекордні терміни був адаптований під цивільні автоперевезення: встановлені металоконструкції, тим самим зробивши його міцним та безпечним для користування і перевезення людей.
Від підірваного моста видніється на пагорбі лісова посадка. Це стратегічна позиція, яку займають ворожі сили. Звідтам інтенсивно ведуться артилерійські обстріли по нашим позиціям, в результаті яких гинуть наші бійці і місцеві мешканці.
Російська сторона та її найманці часто звинувачують Україну в невиконанні Мінських угод. Однак насправді вони порушують перемир’я на Донбасі з моменту його укладання (11-12 лютого 2015 року), свідченням цього є десятки смертей українських військових.
Роман МАТВІЮК
Маріуполь-Чермалик-Павлопіль
